«Диво у Чернівцях»

 

 

Маккабі та Дюссельдорф

В період з 21 до 24 травня 2020 року в Дюссельдорфі мали відбутися спортивні ігри єврейських команд «Маккабі» з усієї Німеччини. Був також запланований товариський матч між єврейськими спортсменами з Дюссельдорфа та українського міста Чернівці.

Рівно 100 років тому, в липні 1920 року, єврейський футбольний клуб «Маккабі Чернівці» переміг у напруженому двобої місцеву польську команду «Полонія» 2:0 і здобув титул чемпіона міста. Місто Чернівці, яке ще називали «Єрусалимом на Пруті», було у той час потужним центром єврейського життя. Розквіт останнього припав на добу Імперії Габсбургів. Звідти походило й єврейське спортивне товариство «Маккабі», яке зробило значний внесок у поширення ідей сіонізму. П’ять національних домів, п’ять національних футбольних дружин: німці, євреї, поляки, румуни і українці. Таким було спортивне обличчя Чернівців у той час. 

100 років цієї знаменної футбольної події – чудова нагода згадати про спортивний рух «Маккабі». І в першу чергу – у Чернівцях. Особливим є при цьому місток між Чернівцями і Дюссельдорфом. Адже нащадки та родичі героїв чернівецького спорту того часу мешкають сьогодні у Дюссельдорфі і беруть активну участь у житті місцевої єврейської громади.

Першою на теренах Німеччини єврейською спортивною організацією, яка відновила свою діяльність після Другої світової війни, стало саме товариство «Маккабі  Дюссельдорф». Це сталося в 1965 році – рівно за 27 років після того, як воно було заборонене націонал-соціалістами. Серед його засновників були й колишні чернівецькі євреї, як от, наприклад, пан Ізідор Евіан (Isidor Evian). Саме з лав дюссельдорфських «маккабійців» вийшла ініціатива створення координуючої організації на федеральному рівні. Таким чином був даний поштовх до заснування аналогічних спортивних груп в інших єврейських громадах усієї Федеративної Республіки Німеччини. Прикметно, що впродовж деякого часу координаційний центр на федеральному рівні спирався лише на один місцевий осередок, а саме – товариство «Маккабі Дюссельдорф».

Тому не дивно, що місцем знаходження офісу координаційного центру фізкультурно-спортивних організацій «Маккабі» ФРН стало зрештою саме м. Дюссельдорф. До складу його президії належали з поміж інших також пани Вернер Нахманн (Werner Nachmann ) та Гайнц Ґалінські (Heinz Galinski). У 1965 році, себто на момент відродження «маккабійського» руху, в усій ФРН нараховувалося приблизно 4,5 тис. хлопців та дівчат єврейського походження у віці 8-25 років, які потенційно могли бути залучені до його лав. Перевагою Дюссельдорфа був також досвід, який мали місцеві «маккабійці» з довоєнних часів. Одним з таких був Макс Льові (Max Loewy), який до 1933 року належав до керівництва місцевої спілки спортивних осередків «Маккабі». На зібранні, що мало легітимізувати перезаснування організації, багато говорилося про труднощі нового початку. Але ще більшою була радість її учасників з приводу того, що нарешті вдалося пробити незриму стіну, якою відгородила себе від активного суспільного життя єврейська молодь. Значним кроком вперед вважалося також започаткування контактів із єврейськими спортивними організація Нідерландів.

Про те, якого удару зазнало єврейське спортивне життя внаслідок націонал-соціалізму і Голокосту, свідчать наступні факти. Якщо до Другої світової війни центром міжнародного єврейського спортивного руху «Маккабі» була Центральна Європа, то тепер його штаб-квартира і найкращі осередки знаходилася в Ізраїлі. В Південній Америці налічувалося 125 тис. а в Австралії – 80 тис. активних членів. Ініціатори відродження «маккабійського» руху в Дюссельдорфі виступали за те, щоб майбутня організація була політично нейтральною. Залучення єврейської молоді до занять спортом та розбудова мережі зав’язків з аналогічними осередками по всьому світу повинні були виключно сприяти формуванню єврейської ідентичності.  


Історія єврейської громади у Чернівцях до 1933 року.

Євреї жили у Чернівцях починаючи із пізнього середньовіччя. На час приєднання Буковини до імперії Габсбургів (у 1774 р.) у місті налічувалося уже 112 єврейських сімей. Головним джерелом доходів для них була торгівля та ремесло. У доавстрійський час єврейська громада, яку ще називали «кагалом», володіла значним ступенем автономії у питаннях оподаткування, внутрішньої організації, релігії, освіти і соціальної роботи. Поширення дії норм Едикту терпимості 1789 р. імператора Йосипа ІІ на Буковину мало своїм наслідком суттєве обмеження цієї автономії. Лише в 1864 р. чернівецькі євреї отримали право придбання і володіння нерухомістю, а в 1867 р. – нарешті рівні з іншими конфесіями громадянські права. Обрання у 1854 р. посаду головного рабина прихильника єврейського просвітництва сприяло просуванню реформ. Зокрема в 1855 р. у Чернівцях була відкрита перша єврейська світська школа, а в 1877 р. завершилося будівництво першої реформістської синагоги – т.зв. Темплю. 

На зламі ХІХ-ХХ ст. євреї брали активну участь у економічному, політичному і культурному житті міста. Двічі – у 1905 та 1913 рр. – на посаду бургомістра Чернівців обиралися представники місцевої єврейської громади. Перша світова війна, яка принесла багато горя і страждань чернівецькому єврейству, завершилася розпадом Австро-Угорщини та переходом міста під контроль Королівства Румунії. Румунська держава почала поступово витісняти євреїв із провідних позицій у місті, яке тепер офіційно називалося «Чернауці». Не дивлячись на це, питома вага єврейських мешканців у загальному населенні міста продовжувала залишатися дуже високою – понад 35 %. Навіть у несприятливих в економічному і політико-правовому відношенні умовах 1920-1930 рр. єврейській громаді вдалося реалізувати кілька важливих проєктів: Основним досягненнями цього часу стали:

– спорудження нового корпусу єврейської лікарні, низки інших будівель соціально-культурного призначення, а також нових синагог.

– залучення євреїв до нових форм суспільної активності, у тому числі в лавах спортивних організацій «Маккабі» та «Гакоах».

– видавництво єврейських газет і журналів, а поширення культури на єврейських мовах (їдиші та івриті). 

Завдяки таланту і культурному подвижництву єврейських мешканців, таких як, наприклад, Йозеф Шмідт, Мозес Розенкранц, Альфред Кіттнер, Розе Ауслендер, місто на Пруті продовжувало тримати високу марку центру німецькомовної культури. Неабиякого розвитку досягла у цей час і культура «їдишкайту», представлена такими іменами, як Елієзер Штейнбарґ, Іцик Манґер, Яків Штернберґ, Шлойме Бікль, Артур Кольник, Мозес Бараш, Яків Айзеншер, Мозес Крініц, Бернард Редер

.

Чернівецька поштівка початку ХХ ст. із зображенням головної реформістської синагоги.

Джерело: Вікіпедія.

Доктор Ісідор Евіан

Зміни у житті євреїв Чернівців починаючи з кінця 1930-х рр.

В 1937-1938 рр. політика румунського уряду щодо євреїв зазнала суттєвих змін. З його ініціативи були прийняті ряд антисемітських законів, які мали на меті системну ізоляцію євреїв у суспільстві. Укладений 1939 р. між Гітлером і Сталіном пакт «подарував» чернівчанам «радянське літо» 1940 р. Північна Буковина і Чернівці, які тепер почали називатися на російський манер «Чєрновци», потрапили під контроль Радянського Союзу. Жителів міста оголосили радянськими громадянами, а всі «нерадянські» організації, спілки і товариства були заборонені.

5 липня 1941 р. у місто увійшли солдати румунської армії та вояки спеціального німецького підрозділу «зондеркомандо СС». Впродовж наступних кількох днів від їх рук у місті загинули понад 2 тис. євреїв, у тому числі головний рабин і кантор Темплю. Сама будівля цього іудейського храму була дуже понівечена спеціально влаштованою пожежею. Метою усіх цих звірств було «очищення» міста і краю від єврейського елементу. Восени 1941 р. чернівецькі євреї опинилися в гетто. В жовтні-листопаді 1941 р., а потім і у червні 1942 р. румунська адміністрація вдалася до масових депортацій єврейських мешканців до т.зв. Трансністрії. Прикметно, що у другому випадку у якості місця збору і сортування євреїв був використаний стадіон єврейського спортивного товариства «Маккабі».

Приблизно 16 500 чернівецьких євреїв, яких румунська адміністрація залишила у місті з метою використання у якості робочої сили, вижили. Натомість на депортованих із Буковини та Бессарабії за Дністер євреїв та ромів найчастіше чекала смерть від голоду, холоду, хвороб та спонтанних каральних акцій підрозділів СС. За різними даними у Трансністрії у такий спосіб загинули понад 130 тис. євреїв.

Чернівці після 1944 р.

У 1944-1945 рр. певна кількість чернівецьких євреїв з числа тих, хто вижив у Трансністрії, повернулися у своє місто. Однак тут на них чекав дуже холодний прийом. До того ж помешкання багатьох з них були вже зайняті представниками комуністичної партноменклатури, а також переселенцями. Тому переважна більшість єврейських мешканців, яким пощастило вижити у Голокості, вирішує емігрувати до Румунії. Саме ця держава стала проміжною зупинкою для десятків тисяч євреїв з Чернівців, які вирішили шукати для себе нову батьківщину. 

Ті з євреїв, які залишилися у рідному місті, вдалися до спроби відродити єврейську громаду. Однак їхні потуги наштовхнулися на нерозуміння та заборони радянської влади. Посилюючи свій наступ на національне життя, остання закрила і перепрофілювала більшість іудейських храмів включно із головним – найстарішою синагогою міста «Ґройсе шил». 

Після розпаду Радянського Союзу єврейське життя у місті пережило короткий період ренесансу. Це стало можливим у тому числі завдяки зусиллям нечисленних представників довоєнного покоління, таким як Йосип Бург, Пінкас Лютінґер та ін. Поруч з цим, такі особистості, як Маттіас Цвілінґ, Роза Рот-Цукерманн, Макс Шиклер, Йосип Бурсук і багато інших, будучи живими свідками, продовжували нести і зберігати пам’ять про «Єрусалим на Пруті», а також про його загибель у вогні Голокосту. 

Сьогодні у Чернівцях, які є тепер українським містом, знову існує єврейська громада. Вона налічує біля 1100 членів. Єврейська культура є нині частиною насиченого культурного життя міста: працює єврейська школа і соціальний центр; щорічно проводиться літературний фестиваль, відзначаються єврейські свята і пам’ятні дати. Віднедавна є також співпраця з містом Дюссельдорф, у якому багато колишніх чернівецьких євреїв знайшли собі другу домівку. Представники сучасного чернівецького єврейства беруть активну участь у житті громадянського суспільства на міському, регіональному та всеукраїнському рівні, реалізовують меморіальні проєкти тощо.

Виникнення товариства «Маккабі» у Чернівцях.


Єврейське фізкультурно-спортивне товариство «Каккабі» було засноване у Чернівцях в рік початку Першої світової війни. Його установчі збори відбулися 18 березня 1914 року. Головою товариства було обрано Нойманна Вендера (Neumann Wender). До першого складу правління товариства також увійшли: Mарем Зоммер (Marem Sommer), Маркус Кремер (Markus Krämer), Лео Нойберґер (Leo Neuberger), Адольф Шерф (Adolf Schärf), Северин Гамбурґ (Severin Hamburg), Едуард Гендель (Eduard Händel), Моріц Бадіан (Moritz Badian), Моріц Бібер (Moritz Biber), Арнольд Брандманн (Arnold Brandmann), Леонард Екштайн (Leonard Eckstein), Альберт Пільпель (Albert Pilpel). Новоутворене товариство відразу взялося до роботи.

  1. Замітка у чернівецькій газеті «Czernowitzer Tagblatt» за 07.04.1911 р. про відкриття ігрового сезону футбольної команди єврейського спортивного товариства «Гакоах». Саме на базі цієї організації в 1914 р. виникло товариство «Маккабі».
  2. Анонс футбольного турніру в Чернівцях у газеті «Czernowitzer Tagblatt» за 01.05.1914 р.
  3. Повідомлення про установчі збори спортивного товариства «Маккабі» в чернівецькій газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 12.03.1914 р.

Навесні і влітку 1914 р. перші свої спортивні заходи провели й окремі секції, які сформувалися в рамках товариства: спортивний туризм, легка атлетика, футбол, фехтування та ін. Щоб залучити єврейську молодь до занять спортом, а усіх небайдужих чернівецьких євреїв до підтримки новоутвореної організації, товариство опублікувало в місцевій пресі спеціальне звернення до єврейського населення міста. 

В липні 1914 р. в ламах товариства нараховувалося вже 120 любителів фізкультури і спорту. Успішними були і перші поєдинки футбольної команди «Маккабі» з іншими єврейським командами Буковини та Галичини. Секція спортивного туризму анонсувала великий літній (14-денний) похід західними і південними теренами Буковини. 

Однак вибух Першої світової війни відразу примусив товариство згорнути свою діяльність. Коли 25 липня 1914 р. патріотично налаштовані чернівчани заповнили вулиці міста, вітаючи у такий спосіб оголошену в Австро-Угорщині часткову мобілізацію, серед них було чимало й чернівецьких «маккабійців». 

 

  1. Повідомлення про засідання ради спортивного товариства «Маккабі» у газеті «Czernowitzer Tagblatt» за 07.07.1914 р.
  2. Текст звернення товариства «Маккабі» до єврейських мешканців міста у газеті «Czernowitzer Tagblatt» за 28.03.1914 р.
  3. Статут товариства із підписами членів правління, 1914 р. 

  Джерело: ДАЧО

7. Члени першого складу правління товариства: Д-р Маркус Кремер, д-р Леон Шмельцер, Нойманн Вендер.


Новий початок після Першої світової війни

Наприкінці 1918 р. товариство «Маккабі» відновило свою діяльність. Навесні 1919 р. у Чернівцях стартували футбольні матчі між місцевими колективами, які були організовані в основному за етнічним принципом. У цьому де-факто першому чемпіонаті міста взяли участь п’ять команд: єврейська «Маккабі», німецька «Ян», румунська «Драґош Воде», польська «Полонія», а також футбольна дружина чернівецьких робітників, яка з вересня 1919 р. почала офіційно іменуватися «Чернівецький інтернаціональний футбольний клуб», або скорочено «ЧІФК», й мала у своєму складі представників різних національностей. За підсумками першого кола найкращий результат показала «Полонія». «Маккабі» зайняв другий рядок турнірної таблиці. У другій частині сезону обидві команди здобули по дві перемоги та одній нічиїй. Питання чемпіонства мала вирішити очна дуель. Гра за чемпіонський титул відбулася на 12 жовтня 1919 р. на полі, яке вважалося домашнім для «Маккабі» й знаходилося на території пилорами Ґьотца неподалік Прута. Вирішальну гру чемпіонату прийшли подивитися 8000 глядачів. За підсумками двобою «Маккабі» зазнав нищівної поразки 2:8. «Полонія» стала, таким чином, першим чемпіоном міста міжвоєнного періоду.

Чемпіонство 1920 року

Зі стартом чемпіонату міста 1920 р.

«біло-блакитні» отримали шанс не тільки взяти реванш у польської команди, але й також довести свою спортивну першість у місті. Спочатку «Маккабі» обіграв на чужому полі (гра відбулася на «Соколі» – домашньому стадіоні «Полонії») румунську «Драгош Воде» з рахунком 4:0. Наступний матч проти німецького «Яна» закінчився нічиєю 2:2. Двобій із «ЧІФК» закінчився для «маккабійців» перемогою з рахунком 1:0. Нарешті 14 липня команда «біло-блакитних» зуміла поквитатися за свою минулорічну розгромну поразку з поляками: зустріч з «Полонією» завершилася з рахунком 3:2. За підсумками першого кола «Маккабі» очолював турнірну таблицю, маючи одне очко відриву. 

У розкладі ігор другого кола гра з поляками, які завершили перше коло на третій сходинці турнірної таблиці, стояла першою. 29 серпня «Маккабі», граючи вдома (поле на території пилорами Ґьотца), несподівано знову поступився «Полонії» із рахунком 0:4. Наступна перемога «біло-голубих» з рахунком 2:0 проти румунської «Драґош Воде», яка йшла другою, реабілітувала їх в очах своїх прихильників. Тепер «Маккабійці» почуватися на вершині турнірної таблиці впевнено. Тим більше, що два останні матчі сезону залишалося зіграти проти явних аутсайдерів «Яна» та «ЧІФК». Можливо саме це стало причиною того, що на гру проти німецької дружини «Маккабі» виставив практично резервний склад. Як наслідок – гра завершилася нічиєю 2:2. Ситуацію врятувало лише те, що обидва принципові суперники «біло-синіх» «Полонія» та «Драґош Воде» у своїх останніх іграх сезону теж втратили очки.  Таким чином, навіть при не зовсім стабільній грі, єврейській команді вдалося втриматися на вершині турнірної таблиці і завершити сезон, здобувши перший у свої історії титул чемпіона міста.

Кольори «Маакабі» у сезоні 1920 р. захищали: Тайтлер, Каміл, д-р Штернберґ, Ландманн І, Ландманн ІІ, Шайович, Ґоттліб, Блюм, Ціммер, Зандманн І, Зандманн ІІ, Кліґлер, Редер. 

Окрім матчів в рамках чемпіонату міста «Маккабі» провів у сезоні 1920 р. також декілька зустрічей проти команд з інших міст, як, наприклад, «МТК» з м. Клаузенбурґ (Клуж-Напока). Гра з останнім відбулася 15 серпня на стадіоні «Сокол» в присутності 6000 глядачів і закінчилася з рахунком 3:1 на користь гостей.

  1. Анонс матчу «Полонії» проти «Маакабі» у газеті «Czernowitzer Morgenblаtt» за 10.10.1919 р.
  2. Повідомлення про прибуття нового тренера «Маккабі» у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 28.04.1925 р.
  3. Гравці футбольної команди «Маккабі Бухарест» у Чернівцях.
  4. Інформація про святкові заходи в місті з нагоди 15-річчя заснування товариства «Маакабі» у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 21.05.1925 р.
  5. Повідомлення про приїзд у Чернівці єврейської футбольної команди «Гакоах» з м. Ґрац у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 02.08.1925 р.

 

  1. Повідомлення про успішне завершення командою «Маккабі» першого кола сезону 1920 р. у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 09.07.1920 р. 

 

  1. Документ із переліком прізвищ членів правління товариства «Маккабі» станом на 1927 р. 

Джерело: ДАЧО.




«Вперед Маккабі!»
спортивний гімн товариства

9 квітня 1921 р. під час проведення фізкультурного шоу, організованого товариством «Маккабі» в

міському театрі, вперше прозвучала маршова пісня, що стала його гімном. Автором мелодії був

відомий чернівецький професор музики Йоган Йозефович (Johan Josefowicz). Слова написав активіст

товариства і тодішній його секретар д-р Зиґмунд Ласт (Sigmund Last).


Анонс першого виконання маршової пісні «Маккабі» у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 01.04.1921 р.
 

Стадіон «Маккабі» в Чернівцях

 Загальний вигляд стадіону «Маккабі», 1920-ті рр

Не всі «національні» футбольні команди у Чернівцях мали власні футбольні поля. Тому вони змушені були грати домашні матчі на міських толоках, або на полях суперників. «Маккабі» також не був виключенням. Навіть ігри чемпіонського сезону 1920 р. він проводив на полі, яке лише умовно міг назвати своїм. Перша єврейська футбольна команда Чернівців «Гакоах», датою народження якої слід вважати 1911 р. і правонаступником якої пізніше став «Маккабі», впродовж деякого часу грала, за висловом місцевої єврейської газети, «дикий футбол» на приміських левадах в районі Горечі та Роші. В 1912 р. «Гакоах» винайняв ділянку в поблизу «Тиволі» в районі вулиці Семигородської (нині – Головної), і проводив свої тренування та «офіційні» матчі як з місцевими суперниками, так і з «заїжджими» командами там. 

У 1919 р. керівництво товариства «Маккабі» домовилося із директором «Пилорами Ґьотца», яка знаходилася між залізничним вокзалом і Прутом, про облаштування на території цього підприємства спортивного майданчика. Останній на декілька рокі став не тільки «домашнім» полем  для єврейських футболістів, але й також місцем проведення різноманітних змагань і фізкультурно-спортивних шоу товариства «Маккабі» загалом.  

Лише 1922 р. «Маакабі» обзавелося власним стадіоном. Після перебудови в 1926 р. він міг одночасно умістити на сидячі та стоячі місця до 12 тис. глядачів і був, таким чином, найбільшою єврейською спортивною спорудою у цілій Румунії. Його футбольне поле, що мало розміри 105 м на 65 м, і яке із задоволенням винаймали для своїх ігор інші футбольні колективи, перетворило «Маккабі» у елітний футбольний клуб міста.  

Спортивна рада товариства «Маккабі». На фото у передньому ряду сидять: Емануель Зальтер (Emanuеl Salter), Карл Бернштайн (Karl Bernstein) та Вільгельм Вайсельберґ (Wilhem Weisselberg). У другому ряду сидять: Єрома Балтінестер (Jeroma Baltinester), Хая Ландманн (Chaja Landmann), Самуель Платцманн (Samuel Platzmann), Міхаель Шиндлер (Michael Schindler), Гайнріх Рубель (Heinrich Rubel), Емануель Флор (Emanuel Flor), Адольф Розенвальд (Adolf Rosenwald). Позаду стоять:  Макс Біндерер (Мax Binderer), Емануель Ебнер (Emanuel Ebner), Карл Нуссенбаум (Karl Nussenbau), Еміль Ґутгерц (Emil Gutherz), Якоб Рубель (Jakob Rubel), Александер Ландберґ (Alexander Landberg), Світлина зроблена під час відкриття стадіону.

«З нагоди відкриття стадіону Маккабі. 9 липня на товариство Маккабі очікує велике свято. В цей день буде урочисто відкрито і презентовано громадськості його власний спортивний майданчик, який є першою єврейською спорудою такого типу в усьому краї. Це значуща історична віха в житті товариства, а також яскрава подія в фізкультурно-спортивному русі єврейського народу Буковини загалом. Адже історія Маккабі є по-суті відображенням усього того шляху, який пройшло мускулисте єврейство краю від своїх початків й до наших днів. Власний спортивний майданчик – власний дім!»

Бенедикт Флор (Benedikt Flohr), газета «Ostjüdische Zeitung» за 07.07.1922 р.

Розвій єврейського спорту на Буковині тривав ще приблизно двадцять років після того, як «Маккабі» здобув у 1920 р. свій перший чемпіонський титул. Увесь цей час він був нерозривно пов’язаний з іменем багатолітнього президента товариства інженера Міхаеля Шіндлера (Michel Schindler). Стадіон «Маккабі» також був заслугою останнього. Як, у рівній мірі, й відповідального за фінансово-економічний напрямок віце-президента товариства й адвоката д-ра Гайнріха Рубеля (Heinrich Rubel). Обидва лідери усіма силами сприяли виникненню нових осередків «Маккабі» на території Буковини і Бессарабії, а також домоглися входження крайової організації до всесвітньої асоціації «Маккабі».

Після того, як в червні 1940 р. Радянський Союз, опираючись на Пакт Гітлера-Сталіна, окупував Північну Буковину і Бессарабію, усі місцеві громадські об’єднання потрапила під заборону. Свою діяльність змушене було зупинити й товариство «Маккабі». Повернення Чернівців на початку липня 1941 р. під контроль румунських та німецьких військових, а відтак цивільної румунської адміністрації, обернулося для «маккабійців», як і для усіх євреїв міста, ще більшою трагедією, відомою в історії під назвою Голокост. Стадіону в процесі геноциду було відведено свою роль: в червні 1942 р. він був перетворений на місце збору та сортування тисяч євреїв, котрих румунська влада вирішила депортувати у табори та гетто Трансністрії. Серед тих, хто не з власної волі потрапив тоді на цей пункт  збору, були батьки поета Пауля Целана, а також юна чернівецька поетеса Зельма Меербаум. 

Сьогодні стадіону «Маккабі» у Чернівцях більше немає. На його місці височіють житлові будинки. Тільки старе фото з автентичним виглядом спортивної споруди, розміщене в експозиції Чернівецького музею історії та культури євреї Буковини, нагадує про її існування.

Ситуаційний план з позначенням території стадіону «Маккабі», 1942 р. Джерело: ДАЧО

1. Ситуаційний план з позначенням території стадіону «Маккабі», 1942 р. Джерело: ДАЧО 

Церемонія освячення стадіону «Маккабі» головним рабином Чернівців д-ром Йозефом Розенфельдом (Josef Rosenfeld), 1922 р.
Стадіон «Маккабі» на плані міста 1930-х років. Джерело: ДАЧО 1
( Audioguide)


1. Повідомлення про святкове відкриття стадіону «Маккабі» у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 12.07.1922 р.
2. Повідомлення про скликання конгресу Всесвітньої асоціації «Маккабі» та участь буковинської делегації у ньому у газеті «Neue Jüdische Rundschau» за 21.06.1929 р.
3. Замітка про повернення чернівецьких учасників І-ї Маккабіади в Тель-Авіві у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 20.04.1932 р.
4. Стаття з нагоди очікуваного відкриття стадіону товариства «Маккабі» у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 07.07.1922 р.
5. Фрагмент звіту радянської комісії про ситуацію із спортивними об’єктами у м. Чернівцях напередодні тотального одержавлення майна, 1940 р. Джерело: ДАЧО
6. Відповідь-подяка чернівецьких «маккабійців» на адресу президента Всесвітньої асоціації «Маккабі» Германна Лелевера (Hermann Lelewer) за його рішення прибути до Чернівців для участі в урочистостях з нагоди 20-річчя руху «Маккабі» на Буковині у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 08.06.1930 р.

Суспільно-політична ситуація в Чернівцях у 1930-х рр.

 

В 1930-х роках тиск на єврейське населення та представників інших національних меншин Румунії різко посилився. Починаючи з 1934 р. стрімко набрала вагу і перетворилась зрештою на масовий рух чисельністю понад 250 тис. членів невеличка на початку клерикально-фашистська група під назвою «Залізна гвардія». Деякий час це була третя за величиною право-радикальна течія у цілій Європі. До середини 1930-х рр. вона перейшла до відкритої пропаганди насильства та закликів фізичного знищення політичних ворогів. Для початку «шкідливий» на її думку вплив євреїв пропонувалося обмежити шляхом застосування економічних заходів.

Німецькомовне і виховане у німецькій культурі єврейство Чернівців викликало особливе роздратування румунських шовіністів. Чернівецький спорт, який ніколи не був повністю позбавлений національних упереджень, також дуже швидко відчув на собі деструктивний вплив антисемітизму. Несподівана заборона проведення запланованих на початок серпня 1933 р. міжнародних спортивних ігор «Маккабі» у Чернівцях та вимушене їх перенесення у інше місто були лише провісниками майбутньої катастрофи.


«Маккабі» у 1930-х роках

Не зважаючи на піднесення антисемітизму і фашизму у Румунії, 1930-ті роки стали для чернівецького товариств «Маккабі» періодом спортивних успіхів, особливо у футболі, хокеї, плаванні, велоспорті, а також у жіночому гандболі.

Індивідуальні види спорту

«Найважливішим і наймасовішим видом спорту була без сумніву гімнастика. Доказом колосальної роботи, проведеної керівництвом цієї секції, були щорічні спортивні фестивалі та фізкультурні академії, які являли собою найкращий вияв національних устремлінь єврейської молоді.» Гайнріх Рубель «Єврейський спорт на Буковині»

Згадані спортивні імпрези перетворювалися на справжні національні свята. Виявом національної єдності була також участь чернівецьких делегацій у «Маккабіадах», які проходили у Тель-Авіві в 1932 та 1936 рр. У той період такі види спорту, як плавання, гімнастика та легка атлетика ще не було чітко відмежовані один від одного ні в плані того, як проводилися тренування, ні на змаганнях. Перехід з одного виду у інший відбувався без особливих проблем. Справжньою гордістю «Маккабі» була легка атлетика, у якій чернівецькі «маккабійці» досягли значних успіхів на змаганнях регіонального та міжнародного рівня.

Історія зберегла до нашого часу наступні видатні досягнення єврейських спортсменів з Чернівців:

 

Шломо Ґоттліб (Schlomo Gottlieb)

Золота медаль у марафонському бігу 1920 р. 

Інженер Шехтер (Schächter)

Чемпіон міста з бігу на 100, 200 та 400 метрів

Берл Енґлер (Berl Engler)

Чемпіон міста зі стрибків у висоту з жердиною

Норберт Кляйн (Norbert Klein)

Чемпіон міста з бігу на 1500 метрів

Фінкенталь (Finkenthal)

Кращий бігун міста у спринті на 100 метрів

Нетті Енґлер (Netti Engler)

Переможниця у спринті на 100 метрів та у стрибках у висоту

Музя Мюнстер (Muzia Münster)

Чемпіонка країни у спринті на 100 та 200 метрів

Фані Буксбаум-Бернштайн  (Fanny Buxbaum-Bernstein)

Чемпіонка країни із метання диску та ядра

Франц Кляйн (Franz Klein)

Чемпіон країни у спринті на 400 метрів

 


«Маккабі» і зимовий спорт

Участь чернівецьких спортсменів у зимових «Маккабіадах» 1933 та 1936 рр.

Після Олімпіади у французькому Шамоні зимові види спорту, які ще на початку ХХ ст. були захопленням виключно європейської еліти, перетворилися на улюблене заняття усіх. Зокрема й молоді, а також суспільно-політичних рухів, на кшталт соціал-демократії чи сіонізму, які наголошували на необхідності фізичного гарту особистості. Освічена частина середньої верстви єврейського населення Чернівців також виявляла все більший інтерес до зимового спорту.

Отож і у структурі товариства «Маккабі» поступово сформувалися секції зимових видів спорту, які стрімко набирали популярності. У 1933 р., а відтак у 1936 р. товариство навіть спромоглося сформувати команди для участі у єврейських зимових спортивних іграх, які проходили відповідно у Польщі та Чехословаччині. Відомий чернівецький лікар д-р Емануель Флор (Emanuel Flor) опікувався, приміром, лижною секцією. ЇЇ активними членами були з поміж іншого: д-р Леон Шмельцер (Leon Schmelzer), Л.Шапіра (L. Schapira), Нусі Ґрілль (Nusi Grill), Ґеніу Нідермаєр (Geniu Niedermayer), Хая Ґрітцман (Chaja Gritzman), Фані Бернштайн (Fanny Bernstein), Релла Кюршнер (Rella Kürschner), Тіна Альтгайм (Tina Altheim), Ерна Ґрілль (Erna Grill), Б’янка Ґрілль (Bianka Grill), сестри Ліза-Елла та Міна Фляйшер (Lise-Ella und Mina Fleischer).

 

Активною була хокейна секція, котру засновали у 1927 р. з ініціативи Адольфа Кьоніґа (Adolf König) та Карла Альтгайма( Karl Altheim). До кола гравців, чиї імена зберегла нам історія, належали: Руфф (Ruff), Маркус (Markus), Флемінґер (Fleminger), Ґастер (Gaster), Кьоніґ (König), Шуллєр (Schuller), Прессер (Presser), Еппельбойм (Eppelboim) та Трайссер (Treisser). Ця команда належала до провідних колективів регіону, а в 1930 р. навіть виграла регіональний чемпіонат. Чернівецькі «маккабійці» були у складі єврейської команди з Румунії, яка брала участь у зимовій «Маккабіаді» в польському Закопане й зайняла четверте місце у загальному заліку, пропустивши вперед лише команди з Польщі, Чехословаччини і Австрії. 

Впродовж десяти років , з 1927 р. і до 1937 р., член «Маккабі» Адольф Кьоніґ  очолював хокейну лігу Буковини. Його також часто запрошували судити міжнародні зустрічі хокейних команд. За свій внесок у розвиток спорту у Румунії він навіть отримав медаль з рук румунського монарха Кароля ІІ. Повернувшись із Законане чернівецькі «маккабійці» радо зустріли рішення Всесвітньої асоціації «Маккабі» провести наступні міжнародні єврейські спортивні ігри у місті над Прутом. Датою їх проведення було визначено початок серпня 1933 р. Очікувалося, що у них візьмуть участь 3000 атлетів та гостей як із самої Румунії, так й із поза її меж. 

Але омріяній події не судилося відбутися: за тиждень до її початку румунська влада заборонила проведення змагань. Важко уявити розпач, з яким це рішення румунських чиновників зустріли функціонери товариства «Маккабі», спортсмени, уся спортивна громадськість Буковини, а також керівництво міста. Адже воно перекреслило усю підготовчу роботу, яка була проведена усіма ними впродовж багатьох місяців. Тінь антисемітизму, яка нависла над Європою після приходу у Німеччині до влади націонал-соціалістів, досягнула тепер Чернівців. За два дні після закінчення перших і поки-що останніх зимових Олімпійських ігор, які відбулися на німецькій землі, а саме в 1936 р. у Ґарміш Партенкірхені, у словацькому місті Банська Бистриця стартували ігри другої зимової «Маккабіади». Їм випало стати останніми подібними іграми у історії Європи. 

Д-р Гайнріх Рубель «Єврейський спорт на Буковині»

 

  1. Плакат зимової «Маккабіади» 1933 р. у польському Закопане
  2. Повідомлення про стан підготовки міста до міжнародних єврейських спортивних ігор у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 09.07.1933 р.
  3. Матеріал про заборону проведення міжнародних єврейських спортивних ігор у Чернівцях у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 26.07.1933 р.
  4. Замітка про початок хокейного сезону у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 25.12.1930 р.
  5. Повідомлення про заборону міжнародних єврейських спортивних ігор у Чернівцях у газеті «Vorwärts» за 23.07.1933 р.
  6. Анонс міжнародних єврейських спортивних ігор в Чернівцях у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 05.03.1933 р.
  7. Замітка про національне значення міжнародних єврейських спортивних ігор в Чернівцях у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 16.07.1933 р. 
  8. Плакат зимової «Маккабіади» 1936 р. у словацькій Банській Бистриці

Франц Кляйн –
Король Румунії потискає руку євреєві

Народжений у Чернівцях Франц Кляйн (Franz Klein) став спортсменом-легкоатлетом завдяки своєму братові Норберту. На своє перше тренування він навіть був змушений позичати братове взуття. Пізніше Франц став справжнім бігуном, і був неодноразово відзначений за перемоги в забігах на 100 та 400 метрів. Також він отримав право взяти участь у «Маккабіаді» 1935 р. у Тель-Авіві. У 1937 р. тодішній румунський монарх Кароль ІІ особисто вручив Францу медаль за перемогу у забігу на 400 метрів в рамках чемпіонату Румунії.

«Я був єдиним євреєм, хто тримав медаль з рук Короля Румунії… Я не пішов вчитися до Спортивної академії у Бухаресті, бо там євреїв не приймали. Тож я був гордий, що під час вручення медалі на грудях у мене була емблема «Маккабі» із Зіркою Давида».

книги: «Між Прутом та Йорданом. Спогади чернівецьких євреїв». Відень, 2003 р.)

 

Під час Другої світової війни Франц був мобілізований до Радянської армії. До 1945 року він встиг не тільки повоювати на фронті, але й також побувати у примусовому трудовому таборі – такі повороти долі були типовими для багатьох чернівчан. Зрештою йому вдалося втекти з окупованої Радянським Союзом Північної Буковини. Після 5-ти років проживання у Бухаресті він у 1950 р. разом зі своєю дружиною Рут перебрався до Ізраїлю. Там він заснував фірму «Cinema Typ», був довгий час керівником, поки не передав її у спадок своєму сину Міхаелю. Помер Франц Кляйн в 2004 р. в Ізраїлі. Друкований орган Світового союзу євреїв Буковини «Die Stimme» опублікував зворушливу статтю на його честь. 
Стаття в пам’ять про Франца Кляйна у газеті «Die Stimme» за 01.01.2004 р.


«Маккабі Чернівці»: жіночий вимір

На початку ХХ ст. Чернівці перебували у вирі стрімких суспільно-політичних змін, складовою яких був також процес національного пробудження місцевого єврейства. Програма останнього  органічно поєднувала у собі різноманітні ідеології та напрямки, у тому числі сіонізм, ідеї «фізичного гарту» єврейського народу, а також емансипації жінок. Як наслідок – єврейське жіноцтво перетворювалося на активного суб’єкта суспільних відносин. У міжвоєнний період Єврейське життя важко було уявити без активної участі жінок у діяльності таких організацій, як «Керен Каемет» або «Міжнародна жіноча сіоністська організація (WIZO)». Стрімко розвивався й єврейський жіночий спорт. За деякий час свої жіночі команди мали практично усі єврейські спортивні товариства Чернівців, першим з яких був «Маккабі». Про єврейських досягнення жінок у спорті повідомляла навіть неєврейська преса. 

Жіночий гандбол «Газена» 

«Газена» або командна гра з м’ячем руками, яка зародилася в чеських землях у кінці ХІХ ст., після Першої світової війни набула поширення на усій території колишньої імперії Габсбургів, у тому числі й у Чернівцях.  1920-1930-х рр. ця гра, яку грали в основному жінки, стала невід’ємною частиною спортивного життя міста над Прутом. Власну жіночу команду з цього виду спорту мало й товариство «Маккабі». Найвідомішими її гравчинями були: Нетті Енґлер (Netti Engler), Фанні Бернштайн (Fanny Bernstein), Мінна Фляйшер (Minna Fleischer), Рела Кюршнер (Rella Kürschner), Луція Каміл (Lozia Kamil), Віка Кауфманн (Vika Kaufmann), Ерна Зальтер (Erna Salter), Мінна Блікштайн (Minna Blickstein), Фанні Лікворник (Fanny Liquornik),  П.Екштайн (P.Eckstein) und Шнайдер (Schneider). Тренерський штаб очолювали Данкнер (Dankner) та Отто Ерліх (Otto Ehrlich)

1. Чеська жіноча команда з гри «Газена», 1922 р.
2. Мінна Фляйшер з подругою під час туристичного походу
3. Мінна Фляйшер, 1936 р.
4. Повідомлення про перебіг чемпіонату міста з «газени» у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 02.11.1924 р.
5. Замітка про історію «газени» в Чернівцях у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 14.10.1923 р.
6. Замітка про історію секції «газени» товариства «Маккабі» у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 10.10.1923 р.
6. Сторінка із оглядом спортивних подій у Чернівцях у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 02.11.1924 р.
7. Мінна Фляйшер виводить свою команду під час церемонії відкриття спартакіади у Чернівцях, 1925 р.

Легка атлетика

У міжвоєнний період чіткого розмежування між окремими видами спорту ще не було. Тому не дивно, що імена гравчинь «газени» можна було зустріти також у списках переможців у інших видах спорту. Наприклад, у легкій атлетиці, лижному спорті чи настільному тенісі. Жінки-«маккабійки» здобували перемоги також й на міжрегіональних змаганнях. Зокрема, Нетті Енґлер (Netti Engler) перемогла у спринтерському бігу на 100 м та у стрибках у висоту; Музя Мюнстер (Muzia Münster) стала чемпіонкою країни серед єврейських атлеток у бігу на 100 та на 200 м. Фанні Буксбаум-Бернштайн (Fanny Buxbaum-Bernstein) здобула звання абсолютної чемпіонки Румунії у метанні диску та ядра. Мінна Фляйшер (Minna Fleischer) зустрічається у списках  як спортсменка, тренерка, як функціонерка товариства, і як спортивний суддя. 

1. Ріа Ґольд-Меербаум (1912-2013)
2. Газетне повідомлення про перемогу Рії Меербаум у швидкісному спуску на лижах, 1932 р.
3. Список найкращих чернівецьких майстрів швидкісному спуску на лижах 1934 р., у якому першою стоїть Ріа Меербаум
4. Повідомлення про результати легкоатлетичних змагань у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 13.09.1930 р.
5. Повідомлення про результати легкоатлетичних змагань серед жінок у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 28.09.1930 р.
6. Повідомлення про результати змагань серед жінок в рамках фізкультурно-спортивного свята «Маккабі» у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» 
7. Команда з легкої атлетики товариства «Маккабі». У центрі першого ряду сидить Ріа Ґольд-Меербаум

Ріа Ґольд, з дому Меербаум, яка доводилася кузиною Зельми Меербаум, зуміла, на відміну від її нині широко відомої родички, вижити у Трансністрії. В 1930-х роках вона була успішною спортсменкою відразу у декількох видах спорту: плаванні, стрибках у висоту, бігу на 800 м, метанні ядра. ЇЇ ім’я, яке раз-по-раз випливає у зв’язку із товариством «Маккабі», можна знайти також серед переможців змагань зі швидкісного спуску на лижах. Втім, найбільші свої досягнення вона здобула, виступаючи за єврейський робітничий спортивний союз «JASL» та «Muncitorul Cernăuți». В травні 2012 р. Ріа Ґольд відсвяткувала свій 100-літній ювілей. Невдовзі після цього вона відійшла у інший світ, і була похована на єврейському цвинтарі в Берліні (район Шарлоттенбурґ). 

Зустрічі «колишніх»

Колишні чернівецькі і буковинські «маккабійки» та «маккабійці», які пережили Другу світову війну, вигнання і Голокост, знову почали контактувати і зустрічатися. Важливим джерелом інформації для них стала газета «Die Stimme», яка є друкованим органом Всесвітнього об’єднання буковинських євреїв. Головною мовою спілкування для них залишається німецька.


Футбольні дружини національних спільнот Чернівців

П’ять народних домів – єврейський, румунський, німецький, польський та український – досі є родзинкою національно-культурного обличчя Чернівців. Усі вони розташовані поблизу колишньої вулиці Панської та міського театру. До Другої світової війни усі названі етнічні групи мали також власні футбольні клуби, які виступали у найсильнішій місцевій лізі, а також власні спортивні арени. За команду «Ян» грали місцеві німці. У складі «Полонії» виступали поляки. «Драґош Воде» рекрутувалася з румунів. Починаючи з 1920 р. свою команду у чемпіонаті міста мали також й українці. Вона називалася «Довбуш».

Футбольна команда «Ян» з’явилася у Чернівцях восени 1903 р. з ініціативи німецьких студентів. 1910 р. Німецький футбольний клуб (DFC) Чернівців та любителі спорту німецького походження створили Чернівецьке фізкультурно-спортивне товариство «Ян». Після першої світової війни у ньому з’явилася секція легкої атлетики. У 1923 р. товариство спромоглося збудувати власний стадіон. З’явилися нові секції, а саме: фістболу, тенісу, хокею на льоду, гандболу, настільного тенісу та лижного спорту, волейболу. В 1937 р. відділення футболу товариства виокремилося у повноцінну футбольну секцію. Фізкультурно-спортивне товариство «Ян» і його однойменний футбольний клуб припинили своє існування, як і подібні організації інших етносів, у 1940 р. з приходом радянської влади. Невдовзі чернівецьких німців в рамках спеціальної акції було переселено до Райху. Після Другої світової війни у німецькому місті Штутґарт-Бюснау було засновано «Культурно-спортивне товариство «Бюснау». Найактивнішими його членами стали колишні активісти чернівецького «Яна». Це товариство існує і в наш час. Щоправда тепер воно  офіційно називається «Фізкульутрно-спортивне товариство «Ян Бюснау» й культивує в основному два види спорту – футбол та теніс. 

5 вересня 1920 р. вважається датою виникнення українського спортивного товариства «Довбуш» у Чернівцях. Його заснували українські студенти академічної корпорації «Запороже». Вже  1922 р. «Довбуш» успішно виступив у турнірі на кубок міста. В останній грі турніру він здолав сильного суперника – єврейський «Маккабі», що стало маленькою місцевою сенсацією. Починаючи з 1925 р. українська команда постійно брала участь розіграші регіонального кубка Західної України. З приходом радянської влади в 1940 р. спортивне товариство «Довбуш» та його футбольна команда перестали існувати. Остання відродилася у 2018 р. В сезоні 2020 р. «Довбуш» виступає у регіональній «Суперлізі» – чемпіонаті Чернівецької області, а також у чемпіонаті України серед аматорських команд. 

Починаючи з 1909 р. у Чернівцях існувала футбольна команда, яка складалася із гравців румунського походження. Після Першої світової війни ця команда почала офіційно іменуватися «Драґош Воде Чернауці» – на честь легендарного засновника Молдовської Князівства. Колектив успішно виступав у місцевих чемпіонатах, і, навіть, тричі – у 1929, 1930 та 1938 рр. – ставав чемпіоном Буковини. Довгий час команда не мала свого стадіону. Лише в 1927 р. вона отримала власне футбольне поле, на якому у 1931 р. була збудована трибуна на 2800 місць. Із посиленням націоналістичних тенденцій у Румунії місцеві румунські органи влади і спортивні інстанції все частіше виявляли свою заанґажованість, надаючи пріоритетну підтримку «Драґош Воде» і демонструючи своє необ’єктивне ставлення до команд інших етнічних груп. Найвідомішим гравцем «Драґош Воде» був Альфред Айзенбайссер (Alfred Eisenbeisser), якого ще називали Фреді Фірару. У румунську команду він перейшов і німецького «Яна». Він був єдиним футболістом з Чернівців, який грав на Чемпіонаті світу з футболу (1930 р. Уругвай). Цікаво, що не менш успішно виступав «Фреді» й у іншому виді спорту – парному фігурному катанні на ковзанах. Як фігурист він виступав на Чемпіонаті Європи 1934 р. в Австрії та зимовій Олімпіаді 1936 р. в Німеччині. 

Представники польської громади міста заснували в 1907 р. свій спортивний клуб та організували футбольну команду, яка у наступні роки декілька разів змінювала свою назву. З весни 1919 р. вона почала офіційно іменуватися «Полонія». Якщо за австрійського часу команда не мала власного футбольного поля, то матчі першого повоєнного сезону 1919 р. вона уже проводила на власному стадіоні, який називався «Бойско Польське» і знаходився поруч з Народним садом (нині – Парк культури ім. Т.Шевченка). 30 липня 1921 р. під час товариського матчу між «Полонією» та «Гакоахом» з Відня, який закінчився для поляків розгромною поразкою 1:12, було встановлено рекорд відвідуваності польської спортивної арени – 5 000 осіб.

У вирішальному матчі першого офіційного чемпіонату Чернівців 1920 р. «Полонія» також поступилася. Цього разу з рахунком 2:3 єврейській команді «Маккабі», яка у тому році виборола чемпіонський титул. Але загалом «Полонія» була дуже сильною командою і декілька разів вигравала чемпіонат Чернівців та Буковини. З приходом радянської влади на Північну Буковину у 1940 р. польське спортивне товариство та його команда перестали існувати. Нині у Чернівцях, за даними представників Товариства польської культури ім. Адама Міцкевича, мешкають біля тисячі поляків. Проте окремої польської футбольної команди у місті більше не існує. Нащадки тих, хто грав або спостерігав за грою своїх кумирів з «Полонії Чернівці» грають сьогодні у одній із команд Західної Галичини, куди в 1946 році були переселені багато буковинських поляків. 

Швидкий і успішний розвиток фізкультурно-спортивного товариства «Маккабі» спонукали представників єврейської громади міста до відродження в серпні 1920 р. спортивного товариства «Гакоах», яке існувало до Першої світової війни. Тепер товариство було представлено відразу двома секціями – легкоатлетичною та футбольною. В останній тон задавала футбольна команда «Гакоах», яка відразу кинула виклик іменитим клубам міста. Гравців «Гакоаху» надихав вочевидь приклад їхніх «братів» з команди «Гакоах Відень», яка у 1920-х роках досягла серйозних спортивних успіхів й, зокрема, на міжнародній арені. Віденський «Гакоах» увійшов у історію, як перша європейська команда, яка здолала англійського суперника на його полі. З Чернівцями віденський «Гакоах» був пов’язаний тим, що його колишні тренери деякий час успішно тренували місцевий «Маккабі». Окрім згаданих двох товариств і їхніх футбольних дружин значний внесок у розвиток єврейського спорту і міського спорту загалом зробило також товариство «Борохов». Його представники, починаючи з 1919 р., брали участь у місцевих першостях з усіх основних видів спорту.

Єдиною чернівецькою футбольною командою, гравці якої належали до різних етнічних спільнот, була команда Спортивного союзу робітників. У ній грали і євреї, і українці, і румуни. 

Найтитулованішим гравцем, який коли-небуть виступав у складі чернівецького «Маккабі», був, безумовно, Ізидор або Ісцо Ґансл (Iszo Gansl) – угорський єврей, який у 1923 р. перебрався із Відня, де успішно виступав за місцевий «Гакоах» на позиції нападника, до румунських Чернівців. Вже незабаром його було запрошено виступати за національну збірну Румунії, у складі якої він провів гру проти Туреччини і забив два м’ячі.

Чернівецький футбол того часу не був позбавлений проблем. Однією з них був антисемітизм. Є, наприклад, чимало свідчень про упереджене суддівство, яке доходило до того, що деякі команди взагалі не хотіли виходити на поле. Але загалом спорт і особливо футбол були яскравим відображенням атмосфери міста, у якому вимушено існувало поруч різні етноси, мови і культури. Очевидно, що останні мали пересікатися не тільки у кав’ярнях, але й також на спортивних аренах. Показовими є також рекорди відвідуваності матчів за участю єврейських команд, які у певній мірі відображали національні пропорції у місті. 


«Диво», яке поєднує міста Дюссельдорф та Чернівці

Після Другої світової війни багато колишніх чернівчан, котрі пережили Голокост, опинилися в місті Дюссельдорф. Тут у місцевій єврейській громаді, яка змушена була заново починати своє життя, вони знову знайшли один одного. І називали їх не інакше, а ніж «Румунами». Хоча насправді більшість з них походили з Буковини і Чернівців. Вони належали до числа тих небагатьох, яким пощастило вижити у румунських таборах і гетто Трансністрії. Пізніше вони через Румунію (а дехто, навіть, через Ізраїль) прибули зрештою у місто на Рейні. Лише декілька років тому завдяки проєкту «Вчимося пам’ятати» окремі з них відновили втрачений зв’язок із містом, у якому вони народились. 

Д-р Ізидор Евіан (Isidor Evian) та його тесть Самуель Шмідт (Samuel Schmidt)

Три родини, для яких Дюссельдорф став рідним містом, згадуються найчастіше у публікаціях про буковинських євреїв, що врятувалися і успішно почали нове життя. Це родини Брехер (Brecher), Евіан (Evian) та Шмідт (Schmidt). Представники двох останніх, а саме Ізидор Евіан та Самуель Шмідт були до війни активними членами товариства «Маккабі» у Чернівцях. Після війни, будучи уже в Дюссельдорфі, вони стали активістами місцевої єврейської громади та місцевого осередку «Маккабі». Сьогодні ім’ям д-ра Евіана названа бібліотека єврейської громади. А Центр для людей похилого віку названий на честь Євґенії Брехер – багаторічної членкині ради та голови єврейської громади, яка була одружена з колишнім чернівчанином д-ром Брехером. Ім’я Самуеля Шмідта, коріння якого, як і багатьох інших «дюссельдорфських» буковинців походить із повітового містечка Вижниця на Буковині, асоціюється натомість із підприємницьким успіхом. 

Заснована Шмідтом у Чернівцях фабрика «TEXTA», а також два популярні готелі «Під чорним орлом» та «Палац-Готель», якими він успішно управляв, були основою його щедрого меценатства на користь товариства «Маккабі» та руху «Мізрахі». Але яка іронія долі: двом об’єктам, які безпосередньо пов’язані із його іменем, а саме готелю «Під чорним орлом» та стадіону «Маккабі», судилося відіграти трагічну роль в історії місцевого Голокосту. Готель в 1941 р. перетворився на місцеву штаб-квартиру СС, у підвалах якої зазнав катувань і принижень розстріляний незадовго після того рабин головної реформістської синагоги Чернівців д-р Абрагам Марк. А стадіон «Маккабі» був використаний румунською адміністрацією міста як місце збору та сортування євреїв в ході другої хвилі депортацій до Трансністрії у червні 1942 р. 

Окупація Північної Буковини і Чернівців Радянським Союзом в червні 1940 р. примусила Шмідта тікати до Бухареста. Звідси він зумів організувати допомогу для євреїв, які потерпали від голоду, холоду та хвороб у Трансністрії. При підтримці «Джойнту» (JOINT) йому вдалося, таким чином, врятувати життя багатьох людей. 

.

Проживши деякий час в Ізраїлі, Шмідт зі своєю дружиною переїхали у Дюссельдорф. Саме у цьому місті ще раніше посилилася їхня донька, яка вийшла заміж за адвоката та члена ради місцевої єврейської громади д-ра Ізидора Евіана. Останній теж став шанованим членом єврейської громади міста на Рейні, у якому він пізніше знайшов і свій вічний спокій. Портрет д-ра Евіана прикрашає названу на його честь бібліотеку єврейської громади м. Дюссельдорф. Ще один – не так давно поповнив фонди Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини-

Д-р Ізидор Евіан належав до тієї невеликої когорти людей, яким випало заново розбудовувати єврейське громадське життя у Дюссельдорфі після Другої світової війни. З 1960 р. пан Евіан був також представником єврейської громади при Головній Єврейській Раді Німеччини і довгий час належав до керівних органів останньої. Свою професійну діяльність як адвокат він також у значній мірі присвятив тим, хто постраждав від Голокосту, надаючи їм юридичну допомогу. Тому не дивно, що з нагоди його 75-ліття такі єврейські газети, як нью-йоркська «Aufbau», німецька «Jüdische Allgemeine» та ізраїльська газета буковинських євреїв «Die Stimme» пошанували його  зворушливими матеріалами. 

Не залишилася осторонь його ювілею і молодь. Зокрема, члени товариства «Маакабі Дюссельдорф» вручили д-ру Евіану, як справжньому «маккабійцю», пам’ятну «Золоту булавку». Адже у тому, що відродження руху «Маккабі» у післявоєнній Німеччині почалося саме з м. Дюссельдорф, була його заслуга, а також заслуга інших колишній буковинських «маккабійців».

1. Ізидор Евіан (05.01.1902-02.11.1982)
2. Могила Ізидора Евіана на єврейському кладовищі м. Дюссельдорф
3. Повідомлення про смерть Самуеля Шмідта у газеті «Die Stimme» за 01.03. 1959 р.
4. Стаття з нагоди 75-літнього ювілею Ізидора Евіана у газеті «Die Stimme» за 01.04.1977 р.
5. Футбольна команда «Маккабі Чернівці». У центрі сидить Оскар Вольф (Oscar Wolf).
«Після повернення з фронтів Першої світової війни мій батько Оскар Вольф за наполяганням
своїх батьків подався на навчання до Відня. А оскільки він був активним спортсменом, то дуже
швидко він влився там у лави місцевої команди «Гакоах». Повернувшись у 1920-х рр. назад у
Чернівці, він став гравцем місцевої «маккабійської» команди. Пізніше його обрали до керівних
органів цього спортивного товариства, яке довірило йому організацію участі чернівецької
спортивної делегації у «Маккабіадах» в Палестині (йдеться про ігри 1932 та 1935 рр. – прим.
організаторів виставки). Насправді ж ці ігри являли собою добру нагоду обійти ті обмеження
та перешкоди, що їх влаштували англійці для бажаючих переселитися у підмандатну
територію».
Єрі Фольф/Ешет (Jerry Wolf/Eshet)

Якоб Шерф (Jacob Schaerf) та Ліна Ціґлер (Lina Ziegler)

«Якось переглядаючи фотоальбом Цифрового форуму Центрально-Східної Європи, на одній із світлин я упізнав Якоба Шерфа… Він був одружений на Ліні Ціґлер, кузині моєї покійної матері. Їх донька живе нині в Хайфі і є відомою мисткинею».

Герберт Рубінштайн

Дюссельдорф та лижна секція товариства «Маккабі» в Чернівцях

Окрім футболу Чернівецьке товариство «Маккабі» з містом Дюссельдорф поєднує також лижний спорт. Секцією лижного спорту у товаристві керував д-р Емануель Флор (1891-1970 рр.). Він був дядьком багаторічного голови ради Єврейської громади м. Дюссельдорф д-ра Адріана Флора (Adrian Flohr).

Емануель Флор – видатна особистість Чернівців. Лікар, спортсмен, щедрий філантроп та надзвичайно скромна людина – таким він запам’ятався тим, хто його знав. 1917 р. у Відні він захистив дисертацію з медицини. В 1920 р. став лікарем єврейської лікарні у Чернівцях. Тут він не тільки докорінно зміним систему гігієни і переймався питанням вдосконалення навичок молодих лікарів, але й був причетний до створення відділення хірургії. 

Вже в 1920-х рр. він, як стверджують джерела, брав активну участь у житті товариства «Маккабі» не тільки як спортсмен, але й як функціонер. На момент відкриття спортивної арени «Маккабі» Емануель Флор вже входив до складу спортивної ради товариства. За свідченнями Гайрахі Рубеля, Флор належав до тих 42 чернівецьких «маккабійців», які у 1932 р. брали участь у «Маккабіаді» в Тель-Авіві. Також він очолював чернівецьку делегацію спортсменів на одній із зимових «Маккабіад».

 

В 1941 р. йому та його дружині вдалося евакуюватися разом із відступаючими частинами радянської армії. Під час війни він працював у різних військових госпіталях, повертаючи до життя поранених у боях солдатів. Після війни його син – також лікар – виїхав до Ізраїлю. Батько натомість повернувся у рідні Чернівці, де й прожив, не зважаючи на усі складні обставини радянської дійсності, аж до своєї смерті в 1970 р. Похований він також у Чернівцях, на єврейському кладовищі неподалік центрального входу поруч із будівлею Дому прощання «Бейт Кадишин».

Племінник чернівецького лікаря та активіста «Маккабі» Емануеля Флора д-р Адріан Флор, батьки якого також мають чернівецьке коріння, є нині успішним лікарем у містах Дюссельдорфі та Крефельді. Багато років поспіль він є також головою ради Єврейської громади міста на Рейні.

1.Якоб Шерф (крайній зліва у першому ряду) у складі чернівецької гандбольної команди «Маккабі», 1929/1930 рр.
2. Д-р Емануель Флор (сидить у середньому ряду другий справа) у колі членів спортивної ради товариства «Маккабі». Фото зроблено під час відкриття стадіону «Маккабі» в 1923 р.
3. Ліна Ціґлер та Якоб Шерф під час тренувань лижної секції «Маккабі», 1935 р.

Всесвітні «маккабійські» ігри
1932 та 1935 рр.

Спортивні ігри «Маккабі» 1933 р. у Чернівцях 

І «Маккабіада» 1932 р. у Тель-Авіві, і зимові «Маккабійські ігри» мали великий успіх і міжнародний ефект. Тому можна собі лише уявити, яким була ейфорія чернівецьких «маккабійців, коли вони дізналися про рішення Всесвітньої асоціації «Маккабі» провести спортивні ігри 1933 р. у Чернівцях. Поступово усвідомлення значущості майбутньої події утвердилося у цілому місті.

Заборона

Під час засідання Всесвітньої асоціації «Маккабі» у Відні влітку 1932 р. за пропозицією тодішнього президента виконкому румунської Федерації «Маккабі» Фрідріха Льові (Friedrich Löwy) було прийнято одностайне рішення, провести спортивні ігри 1933 р. у Чернівцях. Фізкультурно-спортивному товариству «Маккабі» у Чернівцях було доручено провести відповідні приготування. 

«Було створено оргкомітет з нашим президентом на чолі, якому допомагала велика група волонтерів. Наша робота відбувалася за планом, який був пропрацьований до найдрібніших деталей і перевірений фахівцями. Адже потрібно було нічого не залишити поза увагою і у такий спосіб закласти основу успішного проведення змагань. Спеціальним рішенням оргкомітету №36938 від 14 липня 1933 р. усім іноземним учасникам були зарезервовані в’їзді візи. У той же час Генеральна дирекція залізниць своїм рішенням №933 зробила для усіх учасників змагань, які мали запрошення від пана Префекта на період з 31 липня до 8 серпня, спеціальну 50-відсоткову скидку на проїзд залізничним транспортом в межах цілої держави. 18 липня 1933 р. у Чернівцях відбулася нарада, на якій затверджені заходи для забезпечення спокою і безпеки.  

І саме у цей день з Бухареста надійшло телефонне повідомлення про те, що Федерація раптом змінила … свою думку. Усі спроби переконання у недоречності такого рішення показали, що побажання про відміну змагань було висловлено на урядовому рівні.

У цю чорну для нас усіх годину, коли стало зрозуміло, що уся колосальна робота, яку ми проробили впродовж цілого року, була даремною, єдиною розрадою для нас є те, що увесь цей час ви були поруч з нами, не тільки спостерігали за нашою діяльністю, але й надавали дієву підтримку. Той великий інтерес, який ви виявили до нашої справи, додає нам сил і мужності надалі боротися за утвердження ідей руху «Маккабі» в умах і серцях нашої єврейської молоді, й у такий спосіб вести її до перемоги.»

Подорож д-ра Розенфельда (Rosenfeld) з Бродів у Палестину

З метою здійснення приготувань до майбутньої першої «Маккабіади» товариство «Маккабі» відправило до Палестини д-ра Александера Розенфельда (Alexander Rosenfeld). Його шлях у Святу Землю пролягав через Єгипет і Сирію. У той час єврейське життя й, зокрема, єврейський спорт посеред арабського світу виглядали ще природнім явищем. Аж поки насильство і терор, які мали місце в ході «Арабського повстання» 1936 р. та подій 1948 р. і призвели до вигнання 850 тис. євреїв зі своїх домівок у арабських країнах, не призвели до докорінної зміни ситуації. Тож не дивно, що обидві перші «Маккабіади», навіть не зважаючи на різанину у Хевроні 1929 р., очікувалися повсюдно з оптимізмом і надією. Винятком не була й чернівецька преса.  

«Президія Всесвітньої асоціації Маккабі відрядила свого члена д-ра А.Розенфельда у Ерец-Ісраель з метою розпочати приготування до запланованої на 1932 р. Маккабіади. По дорозі туди д-р А.Розенфельд зробив зупинки у Олександрії та Каїрі, де відвідав місцеві осередки Маккабі, а також мав довгу розмову із головним рабином Александрії проф. Давидом Прадо.»

«Спорт добре поширений серед єврейської молоді Єгипту.»

«…відвідини єврейських фізкультурно-спортивних організацій на шляху подорожі є доброю нагодою для того, щоб переконати єврейську молодь Єгипту, яка ще не до кінця усвідомлює важливість національної справи, влитися у сім’ю Маккабі…»

«Відтак д-р Розенфельд відвідав маккабійські осередки в Бейруті та Дамаску, які є найбільшими і найактивнішими єврейськими організаціями цієї країни.»

«При цьому він доповів про роботу В.А.М. та заслухав звіт про становище Маккабі у Сирії. І у Бейруті, і у Дамаску йому було влаштовано теплий прийом, у якому взяли участь лідери місцевої єврейської громади, а також інші поважні представники місцевого єврейства. Інтерес до майбутньої Маккабіади є величезним, й товариство Маккабі у Сирії, яке справляє позитивне враження, вже веде підготовку до неї.» 

«У Ерец-Ісраель д-р Розенфельд був гостем місцевої Асоціації Маккабі й мав змогу познайомитися із роботою усіх її відділень… На зворотному шляху д-р Розенфельд відвідав міста Трієст, Загреб та Відень, у яких він поділився своїми враженнями про діяльність Маккабі в в Ерец-Ісраель та про підготовку до Маккабіади. В усіх країнах спостерігається великий інтерес до першої Маккабіади.» 

1. Повідомлення про подорож д-ра Розенфельда до Палестини у газеті «Ostjüdischen Zeitung» за 25.05.1930 р.
3. Засідання президії Федерації фізкультурно-спортивних товариств «Маккабі» Польщі. Варшава, 1931 р. Другий справа – д-р Александер Розенфельд.
2. Ці дві, надруковані поруч у газеті «Ostjüdischen Zeitung» за 30 липня 1933 р. статті, говорять самі за себе. В одній євреї Буковини висловлюють підтримку і співпереживання своїм братам і сестрам у Німеччині. Друга засвідчує, що чорні хмари Голокосту почали затягувати небо також й над Чернівцями.



Співпраця між Герхартом Гауптманом Хаус Дюссельдорф “Навчаємось пам’ятати” та Музеєм історії та культури євреїв Буковини.
Проєкт фінансується Федеральним Міністерством Закордонних Справ в рамкахПрограми розширення співпраці із громадянськими суспільствами в країнах СхідногоПартнерства та Росії.

https://www.facebook.com/JewishMuseumChernivtsi/

“Вчимося пам’ятати 2019”

Шановні друзі та партнери проекту “Вчимося пам’ятати”,

2018 рік був для нас дуже активним, сповненим трагізму історії Шоа та наших свідків з України та Німеччини, що супроводжувався підтримкою багатьох задіяних осіб і безліччю захоплюючих та емоційних зустрічей.

З короткої подорожі місцями пам’яті у 2016 році розвинулися численні проекти, фільми та навіть дитяча книга у форматі графічної новели, але найважливіше – транснаціональне та міжрелігійне співробітництво та дружба. Тим часом, загалом 14 міст в Україні та Німеччині, близько 100 заходів є вражаючим результатом проекту “Вчимося пам’ятати” та локальних партнерів від Львова до Хркова.

Ми щиро вдячні всім, хто зробив це можливим!

Радо зустрічаємо новий 2019 рік, з готовністю протистояти новим викликам у сферах культури пам’яті, антисемітизму, гомофобії та расизму.

Бажаємо миру, здоров’я та процвітання у новому 2019 році, або ж щасливого перебігу 5779 року!

У додатку Ви знайдете також декілька посилань з статтями та фільмами, що нас зворушують.

З найкращими побажаннями від імені всієї команди,

МАттіас Андре Ріхтер.

https://www.youtube.com/watch?v=GRam0mgjWkE&feature=youtu.be

https://www.youtube.com/watch…

Навчальні картки: “Факти про Голокост”

З метою організації інтерактивних занять з дітьми та молоддю під час вивчення історії та суспільних наук, а також популяризації знань про історію Голокосту, партнерами проекту «Вчимося пам’ятати» Центром дослідження історії та культури східноєвропейського єврейства, було створено навчальні картки «Факти про Голокост». Картки поєднують у собі візуальну та текстову інформацію, що стосується загальновідомих фактів про історію Голокосту. Комплект включає в себе 40 карток, що змістовно розділені на такі категорії: “Дати”, “Факти”, “Персоналії”, “Місця пам’яті”, “Праведники”, “Художні твори” тощо. У комплекті представлено інформацію як про історію Голокосту в світі, так і про Україну.

Фото: Вчимося пам’ятати

Можливість додання інформації про локальну історію.

Наявність окремих змістових категорій у комплекті карток дозволяє додати інформацію про факти локальної історії будь-якого міста або селища на території України. Таким чином, кожен має змогу долучитися до створення матеріалів та згодом використовувати їх у процесі навчання.

Вправи

Для проведення занять рекомендовано декілька рівнів вправ, які додаються до комплекту. Приклади вправ наведено нижче. Модератор може визначати час та порядок проведення заняття на свій розсуд.

Рівень 1. Вправа “Що тут зображено?”

Модератор показує учасникам одну картку та просить їх пояснити, що на ній зображено. Вправа  дасть можливість модератору виявити рівень знань аудиторії з теми Голокосту. Також аудиторія вчиться аналізувати візуальний матеріал.

Фото: Вчимося пам’ятати

Рівень 2. Вправа “Бесіда”

Модератор розподіляє учасників на пари. Кожному роздає по 1 картці. Завдання учасників – прочитати текст з картки та розказати напарнику про прочитане, а потім обговорити між собою питання, що містить кожна з карток.

Фото: Вчимося пам’ятати

Вправа “Україна-Світ”

Модератор ділить учасників на 2 групи. Кожній групі дається по комплекту карток. За 5 хвилин кожна з команд має виокремити 10 карток, які стосуються Голокосту на українських територіях та 10 карток, які розкривають ключові аспекти теми Голокосту в Європі. Коли час закінчиться, модератор підраховує кількість правильно визначених карток у кожної з команд.

Рівень 3. Вправа “Let’sdiscuss”

Вправа передбачає, що кожен із учасників виступить із презентацією своєї картки перед аудиторією та зробить спробу відповісти на питання із картки. Відповідь на питання може спонукати подальшу дискусію із залученням модератора.

Фото: Вчимося пам’ятати

Вправа “Ланцюжок вражень”  ( вправа на завершення)

Модератор викладає всі картки на стіл так, щоб дітям було видно зображення. Кожен учасник обирає картку, інформацію, візуальний образ чи представлення якої його найбільше вразили. Пояснює свій вибір та кладе картку на місце. Щоб не обмежувати вибір наступних учасників, які обиратимуть картку. Це важливо, адже обираючи одну і ту саму картку двічі, учасники можуть звернути увагу на різні аспекти кожної окремої історії.

Аудіогід для екскурсії “Трагедія Бабиного Яру”

Аудіогід “Трагедія Бабиного Яру” – це екскурсійний маршрут  мобільного додатка Kyiv City Guide, який включає 6 зупинок у місцях, пов’язаних з трагедією. На цих зупинках можна буде дізнатися про:

1. Історію місцевості;
2.Трагедії Бабиного Яру (вбивства євреїв, ромів, хворих, українських патріотів, священників протягом 1941-1943 рр.);
3. Історію Лук’янівського єврейського кладовища;
4. Сучасну меморію Бабиного Яру;
5. Куренівську трагедію (1961 р.);
6. Проекти меморіалізації Бабиного Яру.

Аудіогід створений з текстами двома мовами: українською та англійською. Тривалість екскурсії на кожній локації – 5-7 хвилин, а загальна тривалість туру – 45 хвилин. Щоб прослухати аудіогід, достатньо просто його завантажити на свій смартфон.

Посилання на мобільний додаток:

1. Для IOS: https://itunes.apple.com/ua/app/kyiv-city-guide/id1217733441?l=ru&mt=8

2. Для Android: https://play.google.com/store/apps/details?id=com.kyivcityguide&hl=uk

 

Виставка “Майстерні пам’яті” в Університеті Каразіна

У Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна відбулося відкриття мобільної виставки-меморіалу «Майстерні пам’яті» за участю проректора, доцента Антона Пантелеймонова, декана історичного факультету, доцента Сергія Литовченка, директора комунального підприємства «Меморіальний парк „Дробицький Яр“» Ірини Фєрєнцевої, а також представника єврейського студентського культурного центру «Гілель» Лоліти Кіценко.

Фото: Вчимося пам’ятати

Фото: Майстерні пам’яті

У рамках заходу відбулася презентація творчих проектів онлайн-конкурсу «Вчимося пам’ятати», що проводиться за сприяння Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина та Посольства Федеративної Республіки Німеччина у м. Київ у рамах «Програми з розширення співпраці з громадянським суспільством у країнах Східного партнерства 2018». Проект здійснюється під патронатом Центральної ради євреїв Німеччини, покликаний передати послання сучасному суспільству загалом та молодому поколінню зокрема і залучити до активної меморіальної роботи.

Фото: Майстерні пам’яті

Школярі з п’яти загальноосвітніх шкіл Харкова створили проекти у рамках
онлайн конкурсу «Вчимося пам’ятати», що включав у себе проходження онлайн квесту із запитаннями про місця пам’яті про Голокост та створення командних проектів концепції місця пам’яті у сучасному місті. Учні мали змогу представити свої проекти під час відкриття виставки «Майстерні пам’яті» в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.

Фото: Майстерні пам’яті

Ідеї фіналістів конкурсу, які представили учні загальноосвітніх шкіл № 52 та № 134, мали різноманітні концепції: від спорудження пам’ятників до створення музею Голокосту з використанням VR – технології.

Важливо зазначити, що онлайн-квест розробили вчителі на основі дидактичних карток «Факти про Голокост», що створені у рамках нашого проекту.

Фото: Майстерні пам’яті

“Майстерні пам’яті” в Харкові

Мобільна виставка-меморіал  “Майстерні пам’яті” продовжує подорожувати містами України і ось 13 листопада 2018 року відбулось відкриття цієї виставки в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за участю координаторів та організаторів проекту, керівництва університету , Ніни Лактіонової та інших поважних гостей.

Фото: Майстерні пам’яті

Фото: Майстерні пам’яті

«Майстерні пам’яті» – спільний німецько-український проект, що об’єднує освітні та меморіальні ініціативи зі збереження пам’яті про Голокост в Україні. Спогади свідків, біографії учасників подій Другої світової війни, локальні історії з 7-ми українських міст, а також ідеї для сучасної меморіальної роботи зібрано та презентовано у виставці «Майстерні пам’яті». В межах цього проекту представлено також матеріали для роботи з дітьми та молоддю від 12 років.

 Серед представлених матеріалів:
– дидактична книга про Голокост, створена на основі спогадів, коміксів та архівних матеріалів;
– набір навчальних карток, присвячених різним аспектам з історії Голокосту в Україні та Європі;
– документальний фільм про долю чернівчанина після його визволення з гетто;
– книги, присвячені темі Голокосту в Україні.
Матеріали об’єднано на єдиній on-line платформі – так званій «Меморіальній вікі», яка є невід’ємною частиною проекту.

Фото: Майстерні пам’яті

Проект спрямовано передусім на людей, діяльність яких пов’язана з освітньою, культурною та громадською сферою, та які зацікавлені у проведенні активної пам’ятної роботи.

Фото: Майстерні пам’яті

В рамках виставки в Харкові відбувся також перегляд документального фільму «Я тут був» української режисерки Ксенії Марченко з  подальшим обговоренням.

Фото: Майстерні пам’яті

Фото: Майстерні пам’яті

Організатори у Харкові: Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Харківський національний університет імені
В. Н. Каразіна, Центральна наукова бібліотека, Комунальний заклад «Школа мистецтв Харківської міської ради».

Нагадуємо, що після  Харківського національного педагогічного університету виставка триватиме Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.

У Чернівцях презентували дитячу книгу про Голокост

19 жовтня у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича відбулась презентація електронного варіанту дитячої книги про Голокост з елементами графічної новели «Піжмурки зі смертю. Дитячі розповіді про недитячу історію».

Фото: “Вчимося пам’ятати”

В основу книги покладено фрагменти спогадів чернівецьких єврейських очевидців Голокосту, які доповнені автентичним матеріалом у формі фотографій, листів, архівних документів, а також дидактичним апаратом – історичними довідками, поясненням термінів тощо.

Книга підготовлена у рамках спільного українсько-німецького проекту «Вчимося пам’ятати», який об’єднує низку освітніх та меморіальних ініціатив зі збереження пам’яті про Голокост в Україні.

Фото: “Вчимося пам’ятати”

Презентація була приурочена 77-им роковинам зі створення гетто в Чернівцях і проводилась в рамках відзначення 10-річчя заснування Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини.

Фото: “Вчимося пам’ятати”

У заході взяли участь герої книги – очевидці Голокосту в Чернівцях – Мімі Тейлор та Герберт Рубінштайн.

“Майстерні пам’яті” вперше в Одесі

Одеса.  Тут Голокост залишив свій величезний відбиток. Під час німецької і румунської окупаціі в місті було знищено близько 100 000 євреїв. Нещодавно в місцевому музеї Голокосту представили освітній німецько-український проект “Майстерні пам’яті”.

Джерело: Еврейские новости