Я народилась в Кам‘янець-Подільському. Звідти родом мої батьки, двоє були з великих родин: у батька були два брати і одна сестра. Мій дідусь по батьковій лінії народився в сім‘ї, в якій було 16 дітей, з яких вижило лише 8. Коли татові було 11 років, його батько, мій дідусь помер. Брати почали піклуватися про сім‘ю. До мого тата вони ставились як до сина.
Родина дядька Сергія, середнього брата, жила в Кам‘янець-Подільському. Сам він працював у Хмельницькому, колишньому Проскурові, на текстильній фабриці. Там жив ще один його брат. Коли почалась війна, дядько Сергій спочатку допоміг виїхати сім‘ї брата з трьома дітьми. Він відправив їх поїздом в евакуацію, а сам повернувся в Кам‘янець-Подільський до дружини і молодшого сина. Старший брат в той час був в Одесі у бабусі з дідусем, він приїхав туди після закінчення навчального року (мав їхати і молодший, проте відправили старшого). Вони хотіли, звичайно, поїхати, але на той час потяги вже не їздили. Іншого виходу не було, крім того, щоб йти пішки. Але їх наздогнали німці, повернули в Кам‘янець-Подільський і, звичайно, вони потрапили в гетто. Дружину і дитину розстріляли раніше, ніж дядька. Так розповідали очевидці, їхні сусіди. Дітей і жінок вбивали окремо. Дядькові запропонували роботу, оскільки він був спеціалістом на текстильній фабриці, а їм такий фахівець був потрібен. Але він дізнався, що його дружина і син були розстріляні, і відмовився. 29 серпня 1941-го року він також був розстріляний. Це достовірно відомо.
Син Володимир вижив, тому що з бабусею і дідусем з Одеси поїхав в евакуацію. У 1944-му році Кам‘янець-Подільський був звільнений і Володимир повернувся. Після повернення він писав у всі можливі інстанції, проте не зміг знайти жодних відомостей про своїх батьків. Вже від сусідів дізнався, що трапилось. І з цим тягарем прожив все своє життя, він дуже хвилювався, що тоді поїхав в Одесу замість молодшого брата і залишився живим – а брат загинув. Пізніше він став кваліфікованим юристом, також писав книги. В одній із них він описує долю своїх батьків і брата. Свого сина назвав на честь батька – Сергієм. А коли вже в Сергія народилася донька, її назвали Олександрою на честь брата свого батька.
У Кам‘янець-Подільському залишилась ще татова бабуся, їй було 98 років, вона не могла нікуди поїхати. Сиділа якось на подвір‘ї, увірвались німці і просто її застрелили. От і все.
У моєї бабусі, по маминій лінії, була ще сестра і два брати. Сестра прожила з нами все життя, один брат пішов на фронт і загинув, а второй пытался увезти свою большую семью. а інший намагався вивезти свою велику родину. Коли вони їхали на возі, їх зупинили фашисти, повернули і розстріляли його, дружину і четверо дітей. З маминої сторони родичів у мене майже не залишилось.