Це щоденник жителя м. Кременець – 17-річного юнака Романа Кравченка-Бережного (1926 року народження), який був речовим доказом на Нюрнберзькому судовому процесі над нацистськими злочинцями. Щоденник складається з двох частин (зошитів): перша – рукопис; друга – машинописний текст – 136 сторінок. У Кременецькому краєзнавчому музеї представлено першу частину щоденника. Це невеликий зошит, який розпочато 11 липня 1941 р. і закінчено 17 червня 1942 р. У щоденнику вміщено декілька вирізок із газет. На сьогоднішній день щоденник є в одній із експозицій музею в залі Другої світової війни. Він демонструється поряд із портретом Романа Кравченка-Бережного. У цій же експозиції демонструється книга «Перекличка», подарована автором, видана у 1978 році. Це коротка автобіографічна повість, де автор робить спробу переосмислити події, зазирнути у минуле, переплітаючи свої спогади із сьогоденням.
26 липня 1941 р. хлопець згадує: «Гітлерівці наказали всім євреям із вищою освітою з’явитись на реєстрацію. Всі, хто прийшов, були затримані. Деяких відпустили, а багатьох розстріляли». Таким чином було знищено керівництво общини. «Загалом у Кременці було заарештовано, – вказує автор «Щоденника», – 600 осіб». Інші називають цифру 800. Отже, літо 1941 року стало для єврейського народу початком масового винищення. За декілька днів після цієї трагедії, 1 вересня 1941 року, гебітскомісаром Міллером було віддано наказ про те, що все населення єврейського походження повинно носити розпізнавальні знаки: нашити на свій одяг (на груди і на плечі) жовті круглі латки не менше п’ятнадцяти сантиметрів у діаметрі. «Вигляд страшний», – зауважує Кравченко-Бережний. Іншим розпізнавальним знаком для євреїв була «Зірка Давида» – шестикутна зірка. Згідно з розпорядженням (16 липня 1941 р.) євреї повинні були одягнути на рукави стрічки з цим символом. Сьогодні це найпоширеніша національна єврейська емблема, яка є основним елементом прапору держави Ізраїль. Отже, «євреї, – робить висновок Роман, – перетворювалися на рабів Німеччини». Згодом їм було заборонено ходити по тротуарах, купувати деякі продукти харчування (27-28 вересня). Більшість євреїв нікуди не виходили, змушені були звикнути до такого становища, до принизливих «знаків відмінностей».
«Найдовша ніч у житті»
Роман Кравченко-Бережний після закінчення війни написав книгу «Перекличка», де описав події, що сталися у його юнацькому житті. Він бачив, як «євреїв везли у трофейних вантажівках. Для цієї операції у вантажівках були зроблені високі борти. Людей клали штабелями у декілька рядів, вірніше, вони лягали самі, – вниз обличчям. Зверху на них ставали поліцаї. Гестапівець сідав у машину. Вантажівки їхали за місто до старих окопів часів Першої світової війни. Там людей зганяли, хто не міг піднятися, того добивали пострілом у голову і кидали у рів. Інші роздягалися і лягали поверх залитих хлорним розчином ще теплих тіл. На кожного використовували лише один пістолетний постріл. Машини з одягом поверталися назад у місто за новою “партією”. Цей конвеєр працював кілька днів…» Юнак товаришував з єврейською дівчинкою Фаїною Ленсбрук і бачив, як її везли на одній з таких вантажівок. «Фаїна стояла в напівпустій вантажівці. Вона не кричала, не просила про допомогу…». Дівчина була розстріляна 10 серпня 1942 року. Страшне видовище закарбувалося в пам’яті хлопця назавжди, він назвав її «найдовшою ніччю» у своєму житті.