Історія єврейської громади у Чернівцях до 1933 року.

Євреї жили у Чернівцях починаючи із пізнього середньовіччя. На час приєднання Буковини до імперії Габсбургів (у 1774 р.) у місті налічувалося уже 112 єврейських сімей. Головним джерелом доходів для них була торгівля та ремесло. У доавстрійський час єврейська громада, яку ще називали «кагалом», володіла значним ступенем автономії у питаннях оподаткування, внутрішньої організації, релігії, освіти і соціальної роботи. Поширення дії норм Едикту терпимості 1789 р. імператора Йосипа ІІ на Буковину мало своїм наслідком суттєве обмеження цієї автономії. Лише в 1864 р. чернівецькі євреї отримали право придбання і володіння нерухомістю, а в 1867 р. – нарешті рівні з іншими конфесіями громадянські права. Обрання у 1854 р. посаду головного рабина прихильника єврейського просвітництва сприяло просуванню реформ. Зокрема в 1855 р. у Чернівцях була відкрита перша єврейська світська школа, а в 1877 р. завершилося будівництво першої реформістської синагоги – т.зв. Темплю. 

На зламі ХІХ-ХХ ст. євреї брали активну участь у економічному, політичному і культурному житті міста. Двічі – у 1905 та 1913 рр. – на посаду бургомістра Чернівців обиралися представники місцевої єврейської громади. Перша світова війна, яка принесла багато горя і страждань чернівецькому єврейству, завершилася розпадом Австро-Угорщини та переходом міста під контроль Королівства Румунії. Румунська держава почала поступово витісняти євреїв із провідних позицій у місті, яке тепер офіційно називалося «Чернауці». Не дивлячись на це, питома вага єврейських мешканців у загальному населенні міста продовжувала залишатися дуже високою – понад 35 %. Навіть у несприятливих в економічному і політико-правовому відношенні умовах 1920-1930 рр. єврейській громаді вдалося реалізувати кілька важливих проєктів: Основним досягненнями цього часу стали:

– спорудження нового корпусу єврейської лікарні, низки інших будівель соціально-культурного призначення, а також нових синагог.

– залучення євреїв до нових форм суспільної активності, у тому числі в лавах спортивних організацій «Маккабі» та «Гакоах».

– видавництво єврейських газет і журналів, а поширення культури на єврейських мовах (їдиші та івриті). 

Завдяки таланту і культурному подвижництву єврейських мешканців, таких як, наприклад, Йозеф Шмідт, Мозес Розенкранц, Альфред Кіттнер, Розе Ауслендер, місто на Пруті продовжувало тримати високу марку центру німецькомовної культури. Неабиякого розвитку досягла у цей час і культура «їдишкайту», представлена такими іменами, як Елієзер Штейнбарґ, Іцик Манґер, Яків Штернберґ, Шлойме Бікль, Артур Кольник, Мозес Бараш, Яків Айзеншер, Мозес Крініц, Бернард Редер

.

Чернівецька поштівка початку ХХ ст. із зображенням головної реформістської синагоги.

Джерело: Вікіпедія.

Зміни у житті євреїв Чернівців починаючи з кінця 1930-х рр.

В 1937-1938 рр. політика румунського уряду щодо євреїв зазнала суттєвих змін. З його ініціативи були прийняті ряд антисемітських законів, які мали на меті системну ізоляцію євреїв у суспільстві. Укладений 1939 р. між Гітлером і Сталіном пакт «подарував» чернівчанам «радянське літо» 1940 р. Північна Буковина і Чернівці, які тепер почали називатися на російський манер «Чєрновци», потрапили під контроль Радянського Союзу. Жителів міста оголосили радянськими громадянами, а всі «нерадянські» організації, спілки і товариства були заборонені.

5 липня 1941 р. у місто увійшли солдати румунської армії та вояки спеціального німецького підрозділу «зондеркомандо СС». Впродовж наступних кількох днів від їх рук у місті загинули понад 2 тис. євреїв, у тому числі головний рабин і кантор Темплю. Сама будівля цього іудейського храму була дуже понівечена спеціально влаштованою пожежею. Метою усіх цих звірств було «очищення» міста і краю від єврейського елементу. Восени 1941 р. чернівецькі євреї опинилися в гетто. В жовтні-листопаді 1941 р., а потім і у червні 1942 р. румунська адміністрація вдалася до масових депортацій єврейських мешканців до т.зв. Трансністрії. Прикметно, що у другому випадку у якості місця збору і сортування євреїв був використаний стадіон єврейського спортивного товариства «Маккабі».

Приблизно 16 500 чернівецьких євреїв, яких румунська адміністрація залишила у місті з метою використання у якості робочої сили, вижили. Натомість на депортованих із Буковини та Бессарабії за Дністер євреїв та ромів найчастіше чекала смерть від голоду, холоду, хвороб та спонтанних каральних акцій підрозділів СС. За різними даними у Трансністрії у такий спосіб загинули понад 130 тис. євреїв.

Чернівці після 1944 р.

У 1944-1945 рр. певна кількість чернівецьких євреїв з числа тих, хто вижив у Трансністрії, повернулися у своє місто. Однак тут на них чекав дуже холодний прийом. До того ж помешкання багатьох з них були вже зайняті представниками комуністичної партноменклатури, а також переселенцями. Тому переважна більшість єврейських мешканців, яким пощастило вижити у Голокості, вирішує емігрувати до Румунії. Саме ця держава стала проміжною зупинкою для десятків тисяч євреїв з Чернівців, які вирішили шукати для себе нову батьківщину. 

Ті з євреїв, які залишилися у рідному місті, вдалися до спроби відродити єврейську громаду. Однак їхні потуги наштовхнулися на нерозуміння та заборони радянської влади. Посилюючи свій наступ на національне життя, остання закрила і перепрофілювала більшість іудейських храмів включно із головним – найстарішою синагогою міста «Ґройсе шил». 

Після розпаду Радянського Союзу єврейське життя у місті пережило короткий період ренесансу. Це стало можливим у тому числі завдяки зусиллям нечисленних представників довоєнного покоління, таким як Йосип Бург, Пінкас Лютінґер та ін. Поруч з цим, такі особистості, як Маттіас Цвілінґ, Роза Рот-Цукерманн, Макс Шиклер, Йосип Бурсук і багато інших, будучи живими свідками, продовжували нести і зберігати пам’ять про «Єрусалим на Пруті», а також про його загибель у вогні Голокосту. 

Сьогодні у Чернівцях, які є тепер українським містом, знову існує єврейська громада. Вона налічує біля 1100 членів. Єврейська культура є нині частиною насиченого культурного життя міста: працює єврейська школа і соціальний центр; щорічно проводиться літературний фестиваль, відзначаються єврейські свята і пам’ятні дати. Віднедавна є також співпраця з містом Дюссельдорф, у якому багато колишніх чернівецьких євреїв знайшли собі другу домівку. Представники сучасного чернівецького єврейства беруть активну участь у житті громадянського суспільства на міському, регіональному та всеукраїнському рівні, реалізовують меморіальні проєкти тощо.

Єврейське фізкультурно-спортивне товариство «Каккабі» було засноване у Чернівцях в рік початку Першої світової війни. Його установчі збори відбулися 18 березня 1914 року. Головою товариства було обрано Нойманна Вендера (Neumann Wender). До першого складу правління товариства також увійшли: Mарем Зоммер (Marem Sommer), Маркус Кремер (Markus Krämer), Лео Нойберґер (Leo Neuberger), Адольф Шерф (Adolf Schärf), Северин Гамбурґ (Severin Hamburg), Едуард Гендель (Eduard Händel), Моріц Бадіан (Moritz Badian), Моріц Бібер (Moritz Biber), Арнольд Брандманн (Arnold Brandmann), Леонард Екштайн (Leonard Eckstein), Альберт Пільпель (Albert Pilpel). Новоутворене товариство відразу взялося до роботи.

1. Замітка у чернівецькій газеті «Czernowitzer Tagblatt» за 07.04.1911 р. про відкриття ігрового сезону футбольної команди єврейського спортивного товариства «Гакоах». Саме на базі цієї організації в 1914 р. виникло товариство «Маккабі».
2. Анонс футбольного турніру в Чернівцях у газеті «Czernowitzer Tagblatt» за 01.05.1914 р.
3. Повідомлення про установчі збори спортивного товариства «Маккабі» в чернівецькій газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 12.03.1914 р.

Навесні і влітку 1914 р. перші свої спортивні заходи провели й окремі секції, які сформувалися в рамках товариства: спортивний туризм, легка атлетика, футбол, фехтування та ін. Щоб залучити єврейську молодь до занять спортом, а усіх небайдужих чернівецьких євреїв до підтримки новоутвореної організації, товариство опублікувало в місцевій пресі спеціальне звернення до єврейського населення міста. 

В липні 1914 р. в ламах товариства нараховувалося вже 120 любителів фізкультури і спорту. Успішними були і перші поєдинки футбольної команди «Маккабі» з іншими єврейським командами Буковини та Галичини. Секція спортивного туризму анонсувала великий літній (14-денний) похід західними і південними теренами Буковини. 

Однак вибух Першої світової війни відразу примусив товариство згорнути свою діяльність. Коли 25 липня 1914 р. патріотично налаштовані чернівчани заповнили вулиці міста, вітаючи у такий спосіб оголошену в Австро-Угорщині часткову мобілізацію, серед них було чимало й чернівецьких «маккабійців». 

4. Повідомлення про засідання ради спортивного товариства «Маккабі» у газеті «Czernowitzer Tagblatt» за 07.07.1914 р.
5. Текст звернення товариства «Маккабі» до єврейських мешканців міста у газеті «Czernowitzer Tagblatt» за 28.03.1914 р.
6. Статут товариства із підписами членів правління, 1914 р. 

  Джерело: ДАЧО

Наприкінці 1918 р. товариство «Маккабі» відновило свою діяльність. Навесні 1919 р. у Чернівцях стартували футбольні матчі між місцевими колективами, які були організовані в основному за етнічним принципом. У цьому де-факто першому чемпіонаті міста взяли участь п’ять команд: єврейська «Маккабі», німецька «Ян», румунська «Драґош Воде», польська «Полонія», а також футбольна дружина чернівецьких робітників, яка з вересня 1919 р. почала офіційно іменуватися «Чернівецький інтернаціональний футбольний клуб», або скорочено «ЧІФК», й мала у своєму складі представників різних національностей. За підсумками першого кола найкращий результат показала «Полонія». «Маккабі» зайняв другий рядок турнірної таблиці. У другій частині сезону обидві команди здобули по дві перемоги та одній нічиїй. Питання чемпіонства мала вирішити очна дуель. Гра за чемпіонський титул відбулася на 12 жовтня 1919 р. на полі, яке вважалося домашнім для «Маккабі» й знаходилося на території пилорами Ґьотца неподалік Прута. Вирішальну гру чемпіонату прийшли подивитися 8000 глядачів. За підсумками двобою «Маккабі» зазнав нищівної поразки 2:8. «Полонія» стала, таким чином, першим чемпіоном міста міжвоєнного періоду.

Чемпіонство 1920 року

Зі стартом чемпіонату міста 1920 р.

«біло-блакитні» отримали шанс не тільки взяти реванш у польської команди, але й також довести свою спортивну першість у місті. Спочатку «Маккабі» обіграв на чужому полі (гра відбулася на «Соколі» – домашньому стадіоні «Полонії») румунську «Драгош Воде» з рахунком 4:0. Наступний матч проти німецького «Яна» закінчився нічиєю 2:2. Двобій із «ЧІФК» закінчився для «маккабійців» перемогою з рахунком 1:0. Нарешті 14 липня команда «біло-блакитних» зуміла поквитатися за свою минулорічну розгромну поразку з поляками: зустріч з «Полонією» завершилася з рахунком 3:2. За підсумками першого кола «Маккабі» очолював турнірну таблицю, маючи одне очко відриву. 

У розкладі ігор другого кола гра з поляками, які завершили перше коло на третій сходинці турнірної таблиці, стояла першою. 29 серпня «Маккабі», граючи вдома (поле на території пилорами Ґьотца), несподівано знову поступився «Полонії» із рахунком 0:4. Наступна перемога «біло-голубих» з рахунком 2:0 проти румунської «Драґош Воде», яка йшла другою, реабілітувала їх в очах своїх прихильників. Тепер «Маккабійці» почуватися на вершині турнірної таблиці впевнено. Тим більше, що два останні матчі сезону залишалося зіграти проти явних аутсайдерів «Яна» та «ЧІФК». Можливо саме це стало причиною того, що на гру проти німецької дружини «Маккабі» виставив практично резервний склад. Як наслідок – гра завершилася нічиєю 2:2. Ситуацію врятувало лише те, що обидва принципові суперники «біло-синіх» «Полонія» та «Драґош Воде» у своїх останніх іграх сезону теж втратили очки.  Таким чином, навіть при не зовсім стабільній грі, єврейській команді вдалося втриматися на вершині турнірної таблиці і завершити сезон, здобувши перший у свої історії титул чемпіона міста.

Кольори «Маакабі» у сезоні 1920 р. захищали: Тайтлер, Каміл, д-р Штернберґ, Ландманн І, Ландманн ІІ, Шайович, Ґоттліб, Блюм, Ціммер, Зандманн І, Зандманн ІІ, Кліґлер, Редер. 

Окрім матчів в рамках чемпіонату міста «Маккабі» провів у сезоні 1920 р. також декілька зустрічей проти команд з інших міст, як, наприклад, «МТК» з м. Клаузенбурґ (Клуж-Напока). Гра з останнім відбулася 15 серпня на стадіоні «Сокол» в присутності 6000 глядачів і закінчилася з рахунком 3:1 на користь гостей.

1. Анонс матчу «Полонії» проти «Маакабі» у газеті «Czernowitzer Morgenblаtt» за 10.10.1919 р.
2. Повідомлення про прибуття нового тренера «Маккабі» у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 28.04.1925 р.
3. Гравці футбольної команди «Маккабі Бухарест» у Чернівцях.
4. Інформація про святкові заходи в місті з нагоди 15-річчя заснування товариства «Маакабі» у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 21.05.1925 р.
5. Повідомлення про приїзд у Чернівці єврейської футбольної команди «Гакоах» з м. Ґрац у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 02.08.1925 р.

6. Повідомлення про успішне завершення командою «Маккабі» першого кола сезону 1920 р. у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 09.07.1920 р. 

7. Документ із переліком прізвищ членів правління товариства «Маккабі» станом на 1927 р. 

Джерело: ДАЧО.

9 квітня 1921 р. під час проведення фізкультурного шоу, організованого товариством «Маккабі» в

міському театрі, вперше прозвучала маршова пісня, що стала його гімном. Автором мелодії був

відомий чернівецький професор музики Йоган Йозефович (Johan Josefowicz). Слова написав активіст

товариства і тодішній його секретар д-р Зиґмунд Ласт (Sigmund Last).

В 1930-х роках тиск на єврейське населення та представників інших національних меншин Румунії різко посилився. Починаючи з 1934 р. стрімко набрала вагу і перетворилась зрештою на масовий рух чисельністю понад 250 тис. членів невеличка на початку клерикально-фашистська група під назвою «Залізна гвардія». Деякий час це була третя за величиною право-радикальна течія у цілій Європі. До середини 1930-х рр. вона перейшла до відкритої пропаганди насильства та закликів фізичного знищення політичних ворогів. Для початку «шкідливий» на її думку вплив євреїв пропонувалося обмежити шляхом застосування економічних заходів.

Німецькомовне і виховане у німецькій культурі єврейство Чернівців викликало особливе роздратування румунських шовіністів. Чернівецький спорт, який ніколи не був повністю позбавлений національних упереджень, також дуже швидко відчув на собі деструктивний вплив антисемітизму. Несподівана заборона проведення запланованих на початок серпня 1933 р. міжнародних спортивних ігор «Маккабі» у Чернівцях та вимушене їх перенесення у інше місто були лише провісниками майбутньої катастрофи.

Не зважаючи на піднесення антисемітизму і фашизму у Румунії, 1930-ті роки стали для чернівецького товариств «Маккабі» періодом спортивних успіхів, особливо у футболі, хокеї, плаванні, велоспорті, а також у жіночому гандболі.

Індивідуальні види спорту

«Найважливішим і наймасовішим видом спорту була без сумніву гімнастика. Доказом колосальної роботи, проведеної керівництвом цієї секції, були щорічні спортивні фестивалі та фізкультурні академії, які являли собою найкращий вияв національних устремлінь єврейської молоді.» Гайнріх Рубель «Єврейський спорт на Буковині»

Після Олімпіади у французькому Шамоні зимові види спорту, які ще на початку ХХ ст. були захопленням виключно європейської еліти, перетворилися на улюблене заняття усіх. Зокрема й молоді, а також суспільно-політичних рухів, на кшталт соціал-демократії чи сіонізму, які наголошували на необхідності фізичного гарту особистості. Освічена частина середньої верстви єврейського населення Чернівців також виявляла все більший інтерес до зимового спорту.

Отож і у структурі товариства «Маккабі» поступово сформувалися секції зимових видів спорту, які стрімко набирали популярності. У 1933 р., а відтак у 1936 р. товариство навіть спромоглося сформувати команди для участі у єврейських зимових спортивних іграх, які проходили відповідно у Польщі та Чехословаччині. Відомий чернівецький лікар д-р Емануель Флор (Emanuel Flor) опікувався, приміром, лижною секцією. ЇЇ активними членами були з поміж іншого: д-р Леон Шмельцер (Leon Schmelzer), Л.Шапіра (L. Schapira), Нусі Ґрілль (Nusi Grill), Ґеніу Нідермаєр (Geniu Niedermayer), Хая Ґрітцман (Chaja Gritzman), Фані Бернштайн (Fanny Bernstein), Релла Кюршнер (Rella Kürschner), Тіна Альтгайм (Tina Altheim), Ерна Ґрілль (Erna Grill), Б’янка Ґрілль (Bianka Grill), сестри Ліза-Елла та Міна Фляйшер (Lise-Ella und Mina Fleischer).

Активною була хокейна секція, котру засновали у 1927 р. з ініціативи Адольфа Кьоніґа (Adolf König) та Карла Альтгайма( Karl Altheim). До кола гравців, чиї імена зберегла нам історія, належали: Руфф (Ruff), Маркус (Markus), Флемінґер (Fleminger), Ґастер (Gaster), Кьоніґ (König), Шуллєр (Schuller), Прессер (Presser), Еппельбойм (Eppelboim) та Трайссер (Treisser). Ця команда належала до провідних колективів регіону, а в 1930 р. навіть виграла регіональний чемпіонат. Чернівецькі «маккабійці» були у складі єврейської команди з Румунії, яка брала участь у зимовій «Маккабіаді» в польському Закопане й зайняла четверте місце у загальному заліку, пропустивши вперед лише команди з Польщі, Чехословаччини і Австрії. 

Впродовж десяти років , з 1927 р. і до 1937 р., член «Маккабі» Адольф Кьоніґ  очолював хокейну лігу Буковини. Його також часто запрошували судити міжнародні зустрічі хокейних команд. За свій внесок у розвиток спорту у Румунії він навіть отримав медаль з рук румунського монарха Кароля ІІ. Повернувшись із Законане чернівецькі «маккабійці» радо зустріли рішення Всесвітньої асоціації «Маккабі» провести наступні міжнародні єврейські спортивні ігри у місті над Прутом. Датою їх проведення було визначено початок серпня 1933 р. Очікувалося, що у них візьмуть участь 3000 атлетів та гостей як із самої Румунії, так й із поза її меж. 

Але омріяній події не судилося відбутися: за тиждень до її початку румунська влада заборонила проведення змагань. Важко уявити розпач, з яким це рішення румунських чиновників зустріли функціонери товариства «Маккабі», спортсмени, уся спортивна громадськість Буковини, а також керівництво міста. Адже воно перекреслило усю підготовчу роботу, яка була проведена усіма ними впродовж багатьох місяців. Тінь антисемітизму, яка нависла над Європою після приходу у Німеччині до влади націонал-соціалістів, досягнула тепер Чернівців. За два дні після закінчення перших і поки-що останніх зимових Олімпійських ігор, які відбулися на німецькій землі, а саме в 1936 р. у Ґарміш Партенкірхені, у словацькому місті Банська Бистриця стартували ігри другої зимової «Маккабіади». Їм випало стати останніми подібними іграми у історії Європи. 

Д-р Гайнріх Рубель «Єврейський спорт на Буковині»

1. Плакат зимової «Маккабіади» 1933 р. у польському Закопане
2. Повідомлення про стан підготовки міста до міжнародних єврейських спортивних ігор у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 09.07.1933 р.
3. Матеріал про заборону проведення міжнародних єврейських спортивних ігор у Чернівцях у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 26.07.1933 р.
4. Замітка про початок хокейного сезону у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» за 25.12.1930 р.
5. Повідомлення про заборону міжнародних єврейських спортивних ігор у Чернівцях у газеті «Vorwärts» за 23.07.1933 р.
6. Анонс міжнародних єврейських спортивних ігор в Чернівцях у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 05.03.1933 р.
7. Замітка про національне значення міжнародних єврейських спортивних ігор в Чернівцях у газеті «Ostjüdische Zeitung» за 16.07.1933 р. 
8. Плакат зимової «Маккабіади» 1936 р. у словацькій Банській Бистриці

Народжений у Чернівцях Франц Кляйн (Franz Klein) став спортсменом-легкоатлетом завдяки своєму братові Норберту. На своє перше тренування він навіть був змушений позичати братове взуття. Пізніше Франц став справжнім бігуном, і був неодноразово відзначений за перемоги в забігах на 100 та 400 метрів. Також він отримав право взяти участь у «Маккабіаді» 1935 р. у Тель-Авіві. У 1937 р. тодішній румунський монарх Кароль ІІ особисто вручив Францу медаль за перемогу у забігу на 400 метрів в рамках чемпіонату Румунії.

«Я був єдиним євреєм, хто тримав медаль з рук Короля Румунії… Я не пішов вчитися до Спортивної академії у Бухаресті, бо там євреїв не приймали. Тож я був гордий, що під час вручення медалі на грудях у мене була емблема «Маккабі» із Зіркою Давида».

(З книги: «Між Прутом та Йорданом. Спогади чернівецьких євреїв». Відень, 2003 р.)

Під час Другої світової війни Франц був мобілізований до Радянської армії. До 1945 року він встиг не тільки повоювати на фронті, але й також побувати у примусовому трудовому таборі – такі повороти долі були типовими для багатьох чернівчан. Зрештою йому вдалося втекти з окупованої Радянським Союзом Північної Буковини. Після 5-ти років проживання у Бухаресті він у 1950 р. разом зі своєю дружиною Рут перебрався до Ізраїлю. Там він заснував фірму «Cinema Typ», був довгий час керівником, поки не передав її у спадок своєму сину Міхаелю. Помер Франц Кляйн в 2004 р. в Ізраїлі. Друкований орган Світового союзу євреїв Буковини «Die Stimme» опублікував зворушливу статтю на його честь. 
Стаття в пам’ять про Франца Кляйна у газеті «Die Stimme» за 01.01.2004 р.

На початку ХХ ст. Чернівці перебували у вирі стрімких суспільно-політичних змін, складовою яких був також процес національного пробудження місцевого єврейства. Програма останнього  органічно поєднувала у собі різноманітні ідеології та напрямки, у тому числі сіонізм, ідеї «фізичного гарту» єврейського народу, а також емансипації жінок. Як наслідок – єврейське жіноцтво перетворювалося на активного суб’єкта суспільних відносин. У міжвоєнний період Єврейське життя важко було уявити без активної участі жінок у діяльності таких організацій, як «Керен Каемет» або «Міжнародна жіноча сіоністська організація (WIZO)». Стрімко розвивався й єврейський жіночий спорт. За деякий час свої жіночі команди мали практично усі єврейські спортивні товариства Чернівців, першим з яких був «Маккабі». Про єврейських досягнення жінок у спорті повідомляла навіть неєврейська преса. 

Жіночий гандбол «Газена» 

«Газена» або командна гра з м’ячем руками, яка зародилася в чеських землях у кінці ХІХ ст., після Першої світової війни набула поширення на усій території колишньої імперії Габсбургів, у тому числі й у Чернівцях.  1920-1930-х рр. ця гра, яку грали в основному жінки, стала невід’ємною частиною спортивного життя міста над Прутом. Власну жіночу команду з цього виду спорту мало й товариство «Маккабі». Найвідомішими її гравчинями були: Нетті Енґлер (Netti Engler), Фанні Бернштайн (Fanny Bernstein), Мінна Фляйшер (Minna Fleischer), Рела Кюршнер (Rella Kürschner), Луція Каміл (Lozia Kamil), Віка Кауфманн (Vika Kaufmann), Ерна Зальтер (Erna Salter), Мінна Блікштайн (Minna Blickstein), Фанні Лікворник (Fanny Liquornik),  П.Екштайн (P.Eckstein) und Шнайдер (Schneider). Тренерський штаб очолювали Данкнер (Dankner) та Отто Ерліх (Otto Ehrlich)

У міжвоєнний період чіткого розмежування між окремими видами спорту ще не було. Тому не дивно, що імена гравчинь «газени» можна було зустріти також у списках переможців у інших видах спорту. Наприклад, у легкій атлетиці, лижному спорті чи настільному тенісі. Жінки-«маккабійки» здобували перемоги також й на міжрегіональних змаганнях. Зокрема, Нетті Енґлер (Netti Engler) перемогла у спринтерському бігу на 100 м та у стрибках у висоту; Музя Мюнстер (Muzia Münster) стала чемпіонкою країни серед єврейських атлеток у бігу на 100 та на 200 м. Фанні Буксбаум-Бернштайн (Fanny Buxbaum-Bernstein) здобула звання абсолютної чемпіонки Румунії у метанні диску та ядра. Мінна Фляйшер (Minna Fleischer) зустрічається у списках  як спортсменка, тренерка, як функціонерка товариства, і як спортивний суддя. 

Ріа Ґольд, з дому Меербаум, яка доводилася кузиною Зельми Меербаум, зуміла, на відміну від її нині широко відомої родички, вижити у Трансністрії. В 1930-х роках вона була успішною спортсменкою відразу у декількох видах спорту: плаванні, стрибках у висоту, бігу на 800 м, метанні ядра. ЇЇ ім’я, яке раз-по-раз випливає у зв’язку із товариством «Маккабі», можна знайти також серед переможців змагань зі швидкісного спуску на лижах. Втім, найбільші свої досягнення вона здобула, виступаючи за єврейський робітничий спортивний союз «JASL» та «Muncitorul Cernăuți». В травні 2012 р. Ріа Ґольд відсвяткувала свій 100-літній ювілей. Невдовзі після цього вона відійшла у інший світ, і була похована на єврейському цвинтарі в Берліні (район Шарлоттенбурґ). 

Зустрічі «колишніх»

Колишні чернівецькі і буковинські «маккабійки» та «маккабійці», які пережили Другу світову війну, вигнання і Голокост, знову почали контактувати і зустрічатися. Важливим джерелом інформації для них стала газета «Die Stimme», яка є друкованим органом Всесвітнього об’єднання буковинських євреїв. Головною мовою спілкування для них залишається німецька.

Футбольна команда «Ян» з’явилася у Чернівцях восени 1903 р. з ініціативи німецьких студентів. 1910 р. Німецький футбольний клуб (DFC) Чернівців та любителі спорту німецького походження створили Чернівецьке фізкультурно-спортивне товариство «Ян». Після першої світової війни у ньому з’явилася секція легкої атлетики. У 1923 р. товариство спромоглося збудувати власний стадіон. З’явилися нові секції, а саме: фістболу, тенісу, хокею на льоду, гандболу, настільного тенісу та лижного спорту, волейболу. В 1937 р. відділення футболу товариства виокремилося у повноцінну футбольну секцію. Фізкультурно-спортивне товариство «Ян» і його однойменний футбольний клуб припинили своє існування, як і подібні організації інших етносів, у 1940 р. з приходом радянської влади. Невдовзі чернівецьких німців в рамках спеціальної акції було переселено до Райху. Після Другої світової війни у німецькому місті Штутґарт-Бюснау було засновано «Культурно-спортивне товариство «Бюснау». Найактивнішими його членами стали колишні активісти чернівецького «Яна». Це товариство існує і в наш час. Щоправда тепер воно  офіційно називається «Фізкульутрно-спортивне товариство «Ян Бюснау» й культивує в основному два види спорту – футбол та теніс. 

5 вересня 1920 р. вважається датою виникнення українського спортивного товариства «Довбуш» у Чернівцях. Його заснували українські студенти академічної корпорації «Запороже». Вже  1922 р. «Довбуш» успішно виступив у турнірі на кубок міста. В останній грі турніру він здолав сильного суперника – єврейський «Маккабі», що стало маленькою місцевою сенсацією. Починаючи з 1925 р. українська команда постійно брала участь розіграші регіонального кубка Західної України. З приходом радянської влади в 1940 р. спортивне товариство «Довбуш» та його футбольна команда перестали існувати. Остання відродилася у 2018 р. В сезоні 2020 р. «Довбуш» виступає у регіональній «Суперлізі» – чемпіонаті Чернівецької області, а також у чемпіонаті України серед аматорських команд. 

Починаючи з 1909 р. у Чернівцях існувала футбольна команда, яка складалася із гравців румунського походження. Після Першої світової війни ця команда почала офіційно іменуватися «Драґош Воде Чернауці» – на честь легендарного засновника Молдовської Князівства. Колектив успішно виступав у місцевих чемпіонатах, і, навіть, тричі – у 1929, 1930 та 1938 рр. – ставав чемпіоном Буковини. Довгий час команда не мала свого стадіону. Лише в 1927 р. вона отримала власне футбольне поле, на якому у 1931 р. була збудована трибуна на 2800 місць. Із посиленням націоналістичних тенденцій у Румунії місцеві румунські органи влади і спортивні інстанції все частіше виявляли свою заанґажованість, надаючи пріоритетну підтримку «Драґош Воде» і демонструючи своє необ’єктивне ставлення до команд інших етнічних груп. Найвідомішим гравцем «Драґош Воде» був Альфред Айзенбайссер (Alfred Eisenbeisser), якого ще називали Фреді Фірару. У румунську команду він перейшов і німецького «Яна». Він був єдиним футболістом з Чернівців, який грав на Чемпіонаті світу з футболу (1930 р. Уругвай). Цікаво, що не менш успішно виступав «Фреді» й у іншому виді спорту – парному фігурному катанні на ковзанах. Як фігурист він виступав на Чемпіонаті Європи 1934 р. в Австрії та зимовій Олімпіаді 1936 р. в Німеччині. 

Представники польської громади міста заснували в 1907 р. свій спортивний клуб та організували футбольну команду, яка у наступні роки декілька разів змінювала свою назву. З весни 1919 р. вона почала офіційно іменуватися «Полонія». Якщо за австрійського часу команда не мала власного футбольного поля, то матчі першого повоєнного сезону 1919 р. вона уже проводила на власному стадіоні, який називався «Бойско Польське» і знаходився поруч з Народним садом (нині – Парк культури ім. Т.Шевченка). 30 липня 1921 р. під час товариського матчу між «Полонією» та «Гакоахом» з Відня, який закінчився для поляків розгромною поразкою 1:12, було встановлено рекорд відвідуваності польської спортивної арени – 5 000 осіб.

У вирішальному матчі першого офіційного чемпіонату Чернівців 1920 р. «Полонія» також поступилася. Цього разу з рахунком 2:3 єврейській команді «Маккабі», яка у тому році виборола чемпіонський титул. Але загалом «Полонія» була дуже сильною командою і декілька разів вигравала чемпіонат Чернівців та Буковини. З приходом радянської влади на Північну Буковину у 1940 р. польське спортивне товариство та його команда перестали існувати. Нині у Чернівцях, за даними представників Товариства польської культури ім. Адама Міцкевича, мешкають біля тисячі поляків. Проте окремої польської футбольної команди у місті більше не існує. Нащадки тих, хто грав або спостерігав за грою своїх кумирів з «Полонії Чернівці» грають сьогодні у одній із команд Західної Галичини, куди в 1946 році були переселені багато буковинських поляків. 

Швидкий і успішний розвиток фізкультурно-спортивного товариства «Маккабі» спонукали представників єврейської громади міста до відродження в серпні 1920 р. спортивного товариства «Гакоах», яке існувало до Першої світової війни. Тепер товариство було представлено відразу двома секціями – легкоатлетичною та футбольною. В останній тон задавала футбольна команда «Гакоах», яка відразу кинула виклик іменитим клубам міста. Гравців «Гакоаху» надихав вочевидь приклад їхніх «братів» з команди «Гакоах Відень», яка у 1920-х роках досягла серйозних спортивних успіхів й, зокрема, на міжнародній арені. Віденський «Гакоах» увійшов у історію, як перша європейська команда, яка здолала англійського суперника на його полі. З Чернівцями віденський «Гакоах» був пов’язаний тим, що його колишні тренери деякий час успішно тренували місцевий «Маккабі». Окрім згаданих двох товариств і їхніх футбольних дружин значний внесок у розвиток єврейського спорту і міського спорту загалом зробило також товариство «Борохов». Його представники, починаючи з 1919 р., брали участь у місцевих першостях з усіх основних видів спорту.

Єдиною чернівецькою футбольною командою, гравці якої належали до різних етнічних спільнот, була команда Спортивного союзу робітників. У ній грали і євреї, і українці, і румуни. 

Найтитулованішим гравцем, який коли-небуть виступав у складі чернівецького «Маккабі», був, безумовно, Ізидор або Ісцо Ґансл (Iszo Gansl) – угорський єврей, який у 1923 р. перебрався із Відня, де успішно виступав за місцевий «Гакоах» на позиції нападника, до румунських Чернівців. Вже незабаром його було запрошено виступати за національну збірну Румунії, у складі якої він провів гру проти Туреччини і забив два м’ячі.

Чернівецький футбол того часу не був позбавлений проблем. Однією з них був антисемітизм. Є, наприклад, чимало свідчень про упереджене суддівство, яке доходило до того, що деякі команди взагалі не хотіли виходити на поле. Але загалом спорт і особливо футбол були яскравим відображенням атмосфери міста, у якому вимушено існувало поруч різні етноси, мови і культури. Очевидно, що останні мали пересікатися не тільки у кав’ярнях, але й також на спортивних аренах. Показовими є також рекорди відвідуваності матчів за участю єврейських команд, які у певній мірі відображали національні пропорції у місті. 

Після Другої світової війни багато колишніх чернівчан, котрі пережили Голокост, опинилися в місті Дюссельдорф. Тут у місцевій єврейській громаді, яка змушена була заново починати своє життя, вони знову знайшли один одного. І називали їх не інакше, а ніж «Румунами». Хоча насправді більшість з них походили з Буковини і Чернівців. Вони належали до числа тих небагатьох, яким пощастило вижити у румунських таборах і гетто Трансністрії. Пізніше вони через Румунію (а дехто, навіть, через Ізраїль) прибули зрештою у місто на Рейні. Лише декілька років тому завдяки проєкту «Вчимося пам’ятати» окремі з них відновили втрачений зв’язок із містом, у якому вони народились. 

Д-р Ізидор Евіан (Isidor Evian) та його тесть Самуель Шмідт (Samuel Schmidt)

Три родини, для яких Дюссельдорф став рідним містом, згадуються найчастіше у публікаціях про буковинських євреїв, що врятувалися і успішно почали нове життя. Це родини Брехер (Brecher), Евіан (Evian) та Шмідт (Schmidt). Представники двох останніх, а саме Ізидор Евіан та Самуель Шмідт були до війни активними членами товариства «Маккабі» у Чернівцях. Після війни, будучи уже в Дюссельдорфі, вони стали активістами місцевої єврейської громади та місцевого осередку «Маккабі». Сьогодні ім’ям д-ра Евіана названа бібліотека єврейської громади. А Центр для людей похилого віку названий на честь Євґенії Брехер – багаторічної членкині ради та голови єврейської громади, яка була одружена з колишнім чернівчанином д-ром Брехером. Ім’я Самуеля Шмідта, коріння якого, як і багатьох інших «дюссельдорфських» буковинців походить із повітового містечка Вижниця на Буковині, асоціюється натомість із підприємницьким успіхом. 

Заснована Шмідтом у Чернівцях фабрика «TEXTA», а також два популярні готелі «Під чорним орлом» та «Палац-Готель», якими він успішно управляв, були основою його щедрого меценатства на користь товариства «Маккабі» та руху «Мізрахі». Але яка іронія долі: двом об’єктам, які безпосередньо пов’язані із його іменем, а саме готелю «Під чорним орлом» та стадіону «Маккабі», судилося відіграти трагічну роль в історії місцевого Голокосту. Готель в 1941 р. перетворився на місцеву штаб-квартиру СС, у підвалах якої зазнав катувань і принижень розстріляний незадовго після того рабин головної реформістської синагоги Чернівців д-р Абрагам Марк. А стадіон «Маккабі» був використаний румунською адміністрацією міста як місце збору та сортування євреїв в ході другої хвилі депортацій до Трансністрії у червні 1942 р. 

Окупація Північної Буковини і Чернівців Радянським Союзом в червні 1940 р. примусила Шмідта тікати до Бухареста. Звідси він зумів організувати допомогу для євреїв, які потерпали від голоду, холоду та хвороб у Трансністрії. При підтримці «Джойнту» (JOINT) йому вдалося, таким чином, врятувати життя багатьох людей. 

.

Проживши деякий час в Ізраїлі, Шмідт зі своєю дружиною переїхали у Дюссельдорф. Саме у цьому місті ще раніше посилилася їхня донька, яка вийшла заміж за адвоката та члена ради місцевої єврейської громади д-ра Ізидора Евіана. Останній теж став шанованим членом єврейської громади міста на Рейні, у якому він пізніше знайшов і свій вічний спокій. Портрет д-ра Евіана прикрашає названу на його честь бібліотеку єврейської громади м. Дюссельдорф. Ще один – не так давно поповнив фонди Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини-

Д-р Ізидор Евіан належав до тієї невеликої когорти людей, яким випало заново розбудовувати єврейське громадське життя у Дюссельдорфі після Другої світової війни. З 1960 р. пан Евіан був також представником єврейської громади при Головній Єврейській Раді Німеччини і довгий час належав до керівних органів останньої. Свою професійну діяльність як адвокат він також у значній мірі присвятив тим, хто постраждав від Голокосту, надаючи їм юридичну допомогу. Тому не дивно, що з нагоди його 75-ліття такі єврейські газети, як нью-йоркська «Aufbau», німецька «Jüdische Allgemeine» та ізраїльська газета буковинських євреїв «Die Stimme» пошанували його  зворушливими матеріалами. 

Не залишилася осторонь його ювілею і молодь. Зокрема, члени товариства «Маакабі Дюссельдорф» вручили д-ру Евіану, як справжньому «маккабійцю», пам’ятну «Золоту булавку». Адже у тому, що відродження руху «Маккабі» у післявоєнній Німеччині почалося саме з м. Дюссельдорф, була його заслуга, а також заслуга інших колишній буковинських «маккабійців».

Спортивні ігри «Маккабі» 1933 р. у Чернівцях 

І «Маккабіада» 1932 р. у Тель-Авіві, і зимові «Маккабійські ігри» мали великий успіх і міжнародний ефект. Тому можна собі лише уявити, яким була ейфорія чернівецьких «маккабійців, коли вони дізналися про рішення Всесвітньої асоціації «Маккабі» провести спортивні ігри 1933 р. у Чернівцях. Поступово усвідомлення значущості майбутньої події утвердилося у цілому місті.

Заборона

Під час засідання Всесвітньої асоціації «Маккабі» у Відні влітку 1932 р. за пропозицією тодішнього президента виконкому румунської Федерації «Маккабі» Фрідріха Льові (Friedrich Löwy) було прийнято одностайне рішення, провести спортивні ігри 1933 р. у Чернівцях. Фізкультурно-спортивному товариству «Маккабі» у Чернівцях було доручено провести відповідні приготування. 

«Було створено оргкомітет з нашим президентом на чолі, якому допомагала велика група волонтерів. Наша робота відбувалася за планом, який був пропрацьований до найдрібніших деталей і перевірений фахівцями. Адже потрібно було нічого не залишити поза увагою і у такий спосіб закласти основу успішного проведення змагань. Спеціальним рішенням оргкомітету №36938 від 14 липня 1933 р. усім іноземним учасникам були зарезервовані в’їзді візи. У той же час Генеральна дирекція залізниць своїм рішенням №933 зробила для усіх учасників змагань, які мали запрошення від пана Префекта на період з 31 липня до 8 серпня, спеціальну 50-відсоткову скидку на проїзд залізничним транспортом в межах цілої держави. 18 липня 1933 р. у Чернівцях відбулася нарада, на якій затверджені заходи для забезпечення спокою і безпеки.  

І саме у цей день з Бухареста надійшло телефонне повідомлення про те, що Федерація раптом змінила … свою думку. Усі спроби переконання у недоречності такого рішення показали, що побажання про відміну змагань було висловлено на урядовому рівні.

У цю чорну для нас усіх годину, коли стало зрозуміло, що уся колосальна робота, яку ми проробили впродовж цілого року, була даремною, єдиною розрадою для нас є те, що увесь цей час ви були поруч з нами, не тільки спостерігали за нашою діяльністю, але й надавали дієву підтримку. Той великий інтерес, який ви виявили до нашої справи, додає нам сил і мужності надалі боротися за утвердження ідей руху «Маккабі» в умах і серцях нашої єврейської молоді, й у такий спосіб вести її до перемоги.»